Читати книгу - "Гетьманська Україна, Олександр Іванович Гуржий"

Воднораз станові права міщан у цілому не було чітко визначено, тому вони не регламентувались. У деяких містах вони мали свою специфіку, яка часто-густо залежала від сваволі гетьманського правління й державців.

У 1749 р. царський уряд порушив перед Генеральною військовою канцелярією питання про те, кого можна вважати міщанином, які його права та обов'язки. По роз'яснення з цього питання Генеральна військова канцелярія звернулася до адміністрації в полках. Дуже цікавою в цьому зв язку є відповідь-"рапорт" Прилуцької полкової канцелярії від 24 жовтня 1749 р. На думку старшин цієї канцелярії, міщанином міг називатися той, хто живе в містах і містечках "малороссийских" і підпорядковується ратушам або магістратам, які мають жалувані грамоти, "особих урядников, яко-то войтов, бурмистров, райцов, писаря и протчих чинов". При цьому підкреслювалося, що міщан треба відрізняти від людей "простого стану, яко-то слуг поданих владельческих, положа им навязку (обов'язок, повинність - авт.) большую, нежели простому тяглому человеку". Крім того, ремісникам і різного роду "промысленным обывателям", котрі мають у містах і містечках свої двори, "торговыя промысли и сидят с большими и мелкими товарами в лавках или не имеют лавок", їздять торгувати по інших містах, також "должно быть мещанами, яко подсудственним особому над ими управлению".

Ремісники "от селян и протчего тяглого поспольства имеют немалую разнь". У "рапорті" сказано також про соціальну диференціацію міщан: "в ревизіялних давних и нынешних ревизей книгах Прилуцкого полку в городех и местечках градскаго звання обыватели писаныя неодинако. Иногда сами знатнейшия, показаныя мещанами, а убогшия и рукоделіем питаючияся, також подворчане пашенныя писаныя были посполитыми, а иногда все генерално знатныя и убогия купечеством и ремеслом и паханіем земли упражняющияся писаныя равно посполитыми".

Дещо інше трактування статусу міщан виявлено в донесенні 14 грудня 1749 р. старшин Полтави. У ревізіях місцева адміністрація записувала до стану міщан насамперед тих, хто мав "торговыя промысли в лавках всякими товарами и ходют в кримскую и шленскую дороги (тобто, торгували в Криму й Сілезії - авт.) з своими товары". У ревізських книгах вони позначалися як "мещане, бавячиеся купеческим промыслом". Решту, що не мала "купеческого промысла к ратуши присутствующия, которыя торг имеют соли, рыбою, також и содержуют в домах своих земел", писали посполитими. Ремісники, які побажали офіційно оформити для себе стан міщанина, потрапляли до нього з відома полкової канцелярії або зі згоди "всех мещан от самой ратуши принимани бывают".

Привертає до себе увагу і судження Ніжинської полкової канцелярії (31 серпня 1749 р.). У своєму "донесенні" в Генеральну військову канцелярію вона повідомляла: "...ремеслне люде издавна состояли в числе свободных посполитых, и в подданстве за владелцами не бывали, то и ныне ради их мастерства з звания посполитых свободных выключать... не следует". У питанні про те, хто може вважатися міщанином, старшина Ніжинської полкової канцелярії приєдналася до думки Прилуцької. До загальної маси посполитих (передбачалось, отже, відбування ними державних повинностей) приписували міщан Гадяцька, Лубенська й Київська полкові канцелярії.

Як видно, в документальних матеріалах 1749 р. зроблено спробу провести чітку грань між міщанами та іншими становими групами посполитих, зокрема селянами, визначити їхнє юридичне місце.

Заможні міщани могли обиратися на посади в магістрат або ратушу. "Права, по которым судится малороссийский народ" указували, що в чиновники "избиратись должны из мещан знатних, постоянных, совестных, разсудных, добронравных и где могут быть ученых, законорожденых, в правах искусных, не молодших от двадцати пяти, а не старейших от семидесяти лет, не излишне богатых которыя общество утеснять обыкли, и не весма скудных, которыя ради скудности служить паче, а не судить способны, но средних и нелакомых, ни лихваров, не прелюбодеев, не иноверных и не иностранных, но тубилцов, со всем достойных и ни в чем не подозрительных, избраніе ж то должно быть в обыкновенное время при собраніи всех мещан, також цеховых людей и всего посполства волными их голосами".

Цитоване джерело нічого не говорить про правове становище різних соціальних груп міста, проте з наведеного вище уривка можна зробити наступний висновок: у містах жили багаті міщани, які "общество утеснять обыкли", й дуже бідні - "весма скудные", а також лихварі, ремісники, посполиті. Отже, міщанство, як і селянство, не було однорідним.  

О останній чверті XVII - 60-х pp. XVIII ст. в особливо привілейованому становищі перебували козацька старшина й заможна українська шляхта. Подібно до старшин, шляхтичі обіймали різні посади в гетьманській адміністрації, користувалися такими ж правами, за що зобов'язувалися виконувати службу в козацькому війську. Тож у джерелах між одними й другими не простежується принципової різниці. Нерідко вони однаково іменуються "панами", "дідичами", "знатними військовими товаришами" тощо. Нечисельна шляхта ніби розчиняється серед козацької верхівки й виступає під спільною назвою "старшина". Принаймні, матеріали ревізій того часу здебільшого не виокремлюють шляхту в стан. Та й реалії тогочасного життя не дозволяли такого. Скажімо, прийшовши на Слобожанщину з Подніпров'я, представники українських козацьких старшин і шляхти поступово утворили в регіоні великі родини Донцових-Захаржевських, Квіток, Ковалевських, Кондратьєвих, Лесевицьких тощо, які незабаром склали кістяк місцевого дворянства. У матеріалах ревізії 1723 р. в десяти лівобережних полках розрізняють такі станові групи населення: старшина, духівництво, рядове козацтво, посполиті. Загальна кількість власних старшинських дворів (у матеріалах ревізії немає даних про кількість дворів генеральних старшин і сотників Чернігівського полку) досягала 1054, що становило майже 0,5% всіх дворів. За ревізією і 1725р., у восьми полках (Прилуцький - 8 сотень, Чернігівський - 16, Полтавський - 16, Стародубський - 9, Переяславський - 17, Гадяцький - 11, Ніжинський - 20, Лубенський - 11) значилося дворів: полковників - сім, наказних полковників - один, полкової старшини - 54, сотенної й міської адміністрації (отамани, війти, бурмістри, міські писарі та осавули) - 488 (всього - 550). У матеріали ревізії не внесено даних