Читати книгу - "Два веронці, Вільям Шекспір"

Не мати зовсім. Так, зламать дві клятви -

То гріх подвійний; а великий гріх -

Зламати і одну!.. Ти зрадив друга!..

Протей

Хто ж для кохання не зламає дружби?

Сільвія

Всі, тільки не Протей.

Протей

Ну, то гаразд!

Якщо я навіть ніжним красномовством

Не можу привернути вас до себе,

То я доб’юся силою свого!

Брутально, як солдат, я вас примушу

Любить мене, хоч проти волі!

Сільвія

Небо!

Протей

Я гвалтома візьму тебе!

Валентин

(виходить наперед)

Стривай!..

Негіднику, не смій її торкатись!

О підлий друг!.. Геть руки!

Протей

Валентине!

Валентин

О ти, фальшивий друже, що згубив

І вірність, і любов! Оце-то дружба!..

Ти ошукав мої надії!.. Зрадив!..

В твій підступ я ніколи б не повірив,

Коли б його тут не побачив сам!

Тепер я не наважуюсь сказати,

Що друга мав. На кого ж здатись можу,

Коли правиця власна може так

Облудно зрадить серце? О Протею,

Тепер мені чужий став цілий світ!

Незрима рана - то найглибша рана...

О ниций вік! Зітерто віру в порох:

Найближчий друг - мій найлютіший ворог! 39

Протей

Мене вбивають сором мій і злочин!..

О Валентин!.. Пробач мені!.. Якщо

Душевної гризоти буде досить,

Щоб гріх перед тобою мій покрити,

Прийми її!.. Моє страждання більше

За гріх, що я ганебно учинив.

Валентин

Хай буде так! Цього для мене досить.

Я вірю знов, що чесний ти, мій друже.

Той з нас, кого не може зворушити

Покута щира, гине сам; його

І небо відцурається, й земля,

Що всі гріхи дарують! Каяття

Зміняє гнів створителя на ласку.

Щоб вірив ти, що я тобі прощаю.

Коханням Сільвії тобі я поступаюсь.

Джулія

О горе мені, горе!

(Непритомніє)

Протей

Гляньте, що з ним?

Валентин

Ей, хлопчику! Дитино! В чому річ?

Отямся-бо! Скажи хоч слово!

Джулія

Ах,

Синьйоре дорогий, мені звеліли

Синьйорі Сільвії віддати персня,

А я забув.

Протей

А де ж той перстень, хлопче?

Джулія

Будь ласка,- ось він.

(Дає йому персня)

Протей

Дай-но подивитись.

Та це ж той самий перстень, що його

Я Джулії віддав.

Джулія

Даруйте, пане!

Я просто помилився; ось той перстень,

Що Сільвії звеліли ви оддати.

(Показує іншого персня)

Протей

А як у тебе опинивсь цей перстень?

Його я Джулії подарував,

Як від’їздив.

Джулія

А Джулія, його

Сюди принісши, віддала мені.

Протей

Як!.. Джулія?

Джулія

(до Протея)

Поглянь на ту, яка була метою

Твоїх присяг... І в серці берегла їх.

Зрадливий і лукавий! О Протею,

Соромся, червоній. Це ж через тебе

Я одягла це непристойне вбрання!

А втім, як запевня доброзвичайність,

Мінять своє убрання на хлопчаче

Для дівчини - то сором невеликий,

Чуття ж мінять - ганьба для чоловіка!

Протей

Міняти почуття!.. То правда!.. Боже!

Якби зміг бути сталим чоловік,

Він досконалості б досяг; мінливість -

Його найголовніша вада! Так,

Вона - причина вчинків всіх лихих,

І тяжко нам бува позбутись їх!..

Чи тих приваб, що в Сільвії немало,

Для Джулії моєї бракувало?

Валентин

От і гаразд! Давайте ж ваші руки,

Я вас з’єднаю. Доля зле б вчинила,

Якби цих друзів двох не помирила.

Протей

Ти - свідком, небо, що мої бажання

Здійснилися цілком!

Джулія

Мої також.

Входять розбійники, ведучи герцога й Туріо.

Розбійники

О, здобич, здобич!

Валентин

Назад!.. Не руште їх, кажу вам! Це -

Володар мій, сам герцог. Ваша світлість,

Вітає вас вигнанець Валентин.

Герцог

Як? Валентин!..

Туріо

І Сільвія також тут!

А Сільвія - моя.

Валентин

Геть, нерозумний!

Ти чуєш? Одійди, бо гнів мій кине

Тебе в обійми смерті! Не підходь!..

Не говори, що Сільвія твоя,

А то Мілана більше не побачиш!..

Не смій її торкнутись навіть пальцем,

Не оскверняй її своїм диханням!

Туріо

Синьйоре Валентине, заспокойтесь!

Вона мене нітрохи не цікавить...

Таж тільки йолоп буде наражати

Себе на небезпеку за дівчисько,

Яке його не любить! А тому

Беріть її, як маєте бажання!

Герцог

Який нікчемний ти! Який огидний!

Хотів за всяку ціну покорити

Цю дівчину - і віддаєш її,

Злякавшися нікчемної погрози!..

А щодо тебе, Валентине мій,-

Клянуся честю предків! - гідний ти

Кохання королеви!.. Я забув,

Відважний лицарю, колишній гнів мій,

Запрошую тебе до нас! Чого б

Ти в мене не просив, на все я згоден.

Синьйоре Валентине, ти шляхетний

І роду доброго,- бери ж її,

Ти Сільвію по правді заслужив.

Валентин

Спасибі вам, володарю! Цей дар

Мене сповняє щастям... Та прошу вас,

Заради вашої дочки, вволіть

Одне моє прохання.

Герцог

Ради тебе

Я не відмовлю, що б ти не просив.

Валентин

Ось перед вами, герцогу, вигнанці.

Я з ними жив і знаю, що вони

Усі - прекрасні і достойні люди.

Даруйте їм минуле і дозвольте

З вигнання повернутися.