Читати книгу - "Лісова пісня, Леся Українка"

яка ж мені з того користь? Лукаш

та й сі баби зовсім не вміють жити

як слід з чортами! Цапа продали,

не хтять подбати навіть про ворону...

Ну, я ж віддячив їм: найкращі коні

на смерть заїздив,- куплять - знов заїжджу.

Ще й відьму, що в чортиці бабувала,

гарненько попросив, щоб їм корів

геть чисто попсувала. Хай же знають!

Мавка

(з острахом)

Але ж до сеї хати злидні прийдуть!

Значно скорочена сцена сварки матері з Килиною.

Мати

О, вже й розвиднилося, а тая все спить. Килино!.. Килино! А доки ти спатимеш, бодай навік заснула! Килино!.. А встань! А встань! Бодай ти на страшний суд не встала!

Килина

(заспаним голосом)

Чого там уставати? До чого?

Мати

(уїдливо)

Та подій же свої коровиці німецькі молошні, що за першим чоловіком придбала.

Килина

(вже прочумавшись)

Ні, я вже ліпше подою ті, що тут застала, та націджу три краплі, все ж хунтець масла буде.

Мати

(вже люто)

І не змовчить же тобі, і не змовчить! Бодай би на смерть змовкла!

Килина

Та вам до смерті ближча дорога, як мені.

Мати

Ось не мовчи ж мені, то як візьму коцюбу, повибиваю й зуби! Розпустила губу, як вершу! Ой моя годинонько темная та невидная з такою невісткою! Де вона на мою голову взялася?

Килина

Та було ж собі ліпшу взяти! Мали тут якусь задрипанку, було її прибрати хорошенько, та й посадити на покуті, от і невісточка була б хороша!

Мати

А таки й була б! Ліпша тебе, щоб ти знала! Задрипанкою взиваєш, а сама її зелену сукню перешила, та й досі тягаєш - сорома тобі немає!

Килина

Та вже ж у вас находишся в новому, а як же. Чоловіка десь лихо носить, а ти бідуй з свекрушищем проклятим - ні жінкою, ні вдовою, нема відомо чим!

Мати

Який би чоловік з тобою витримав, бідо напрасна? Що було - з’їла з своїми бахурами, що мали - перевели то по корчмах з кумами, то на якісь борги жидівські, то лихо тебе знає на що! Коханків своїх нашою працею годує!..

Килина

Яких коханків? Ти бачила моїх коханків? Бачила? Кажи!..

В хаті здіймається гармидер, чутно дитячий крик.

Яке ти маєш право?..

Куць

(аж підскакує з радощів і ляскає в долоні)

Браво! браво! браво!

Мати

Забирайся з моєї хати!

Куць

Ой, зараз вийде! Я боюся зблизька.

(Втікає в болото.)

Килина

Яка вона твоя? Я тут господиня!

Мати

А я-а-а-к же! Навела тут своїх бахурів та й господарює. Он усі кутки позасідали!

В сю хвилину Килина одчиняє двері, вибігаючи з хати з відром у руках. Злидні схоплюються й забігають у хату, зачинивши за собою двері.

Скорочено діалог Лукаша і Долі:

Назустріч йому йде від лісу якась висока біла жіноча постать. Коли надходить ближче, відслоняє білу намітку, видно змарніле обличчя, подібне до Лукашевого.

Лукаш

Хто ти? Що ти шукаєш?

Постать

Я загублена Доля,

я в снігу заблудилась

серед чистого поля.

А тепер я шукаю

тої стежечки в гаю,

що веде твою думку

до минулого раю.

Ой уже ж тая стежка

білим снігом припала,

ой уже ж я в сих дебрях

та навіки пропала.

Лукаш

Уломи ж собі, Доле,

хоч отую ожину,

промети собі в пущі

хоч маленьку стежину.

Доля

Та колюча ожина

покривавила руки,

вже запалась дорога

на ті райськії згуки.

Ой ламав ти ожину

ще й терновії віти,

завалив усі стежки,

заглушив усі квіти.

Що колись я на весні

тут по гаю ходила

та тобі на дорозі

дивоцвіти садила.

Ти стоптав дивоцвіти

без ваги попід ноги

та й нема вже признаки,

де шукати дороги.

Лукаш

Пригорни, моя Доле,

хоч руками долинку,

чи не знайдеш під снігом

з дивоцвіту стеблинку.

Доля

Похололи вже руки,

що й пучками не рушу,

ой тепера я бачу,

що загинути мушу.

(Рушає.)

Лукаш

(простягаючи руки до неї)

Ой скажи ж, дай пораду,

Як прожити без долі!

Доля

(показує рукою на землю в його під ногами)

Як одрізана гілка,

що валяється долі.

(Іде, хиляючись, і зникає в снігах.)

У 1912 р. «Лісову пісню» мав намір поставити у Києві театр українського актора і режисера М. К. Садовського (1856-1933). Драма була дозволена до вистави цензурою (див.: Леся Українка. Документи і матеріали, с. 220). Сценічна доля «Лісової пісні» хвилювала Лесю Українку. В листі до матері від 24 травня 1912 р. вона висловлювала бажання, «щоб Садовський, в разі серйозних замірів ставити цю річ, не зміняв нічого, не списавшись зо мною,- боюся, щоб там чого не «співнили», намагаючись улегшити постановку. Я тямлю, що без змін її дуже трудно поставити, але всяким змінам є границя, яку сценічні «ретушери» часто переходять. Так само я могла б подати поради і щодо костюмів, як я собі їх уявляла (виписувати те все в ремарках було б незугарно, бо в сій речі і ремарки мають свій «стиль», а не тільки «служеб- не значення»). Якесь у мене роздвоєне почуття щодо сеї поеми - я б і хотіла бачити її на сцені, і боюся, не «провалу» боюся, а переміни