Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

[B] — Протагоре, ми прийшли до тебе в одній справі, я і оцей Гіппократ.

— А як, — запитав він, — ви хочете розмовляти зі мною: наодинці чи в присутності інших?

— Для нас, — відповів я, — цілком байдуже — так чи так. Коли почуєш, заради чого ми прийшли, тоді сам вирішуй.

— Тож заради чого, — сказав Протагор, — ви сюди прийшли?

— Оцей юнак Гіппократ, місцевий житель, син Апол­лодора, з високого й багатого роду; сам він своїми природними здібностями, як мені здається, не поступається нікому із своїх ровесників. [C] Він, гадаю, прагне стати визначною людиною в нашому місті, а домогтися цього, за його словами, найпевніше зможе, якщо буде спілкуватися з тобою. Тим-то ти вже сам вирішуй, чи про це треба, на твою думку, розмовляти наодинці, чи при інших людях.

— Гарно з твого боку, Сократе, що ти так рахуєшся з моєю думкою, — сказав Протагор. — Справді-бо, чужинець, який відвідує великі міста і там переконує найкращих юнаків, аби вони, залишивши всіх — і рідних і чужих, і старших віком і молодших, — збували час із ним, щоб через це стати кращими, повинен виявляти обережність у своїй діяльності, [D] тому що з цього приводу виникає чимало заздрощів, недоброзичливості й всілякої обмови. Я відстоюю погляд, що софістичне мистецтво дуже давнє, але ті давні люди, які ним володіли, боячись нехіті, що її воно викликало, приховували його під різними приводами: одні з них прикривалися поезією, як Гомер, Гесіод і Сімо­нід{116}, [E] інші — містеріями й віщуваннями, як, наприклад, послідовники Орфея і Мусея{117}, а дехто, гадаю, навіть гімнастикою, як Ікк із Тарента{118} і наш сучасник, непоганий софіст Геродік із Селімбрії{119}, уродженець Мегар, з яким мало хто може зрівнятись. Музика послужила прикриттям для Агафокла, неабиякого софіста, Піфокліда Кеоського{120} й багатьох інших. Усі вони, як я тверджу, боячись людської заздрості, користувалися цими мистецтвами як прикриттям.

[317] Але я з усіма ними в цьому відношенні розходжуся. Вони, як мені здається, не домоглися того, чого прагнули, бо ті, хто має владу в містах, зметикували, для чого служать ці прикриття. А юрба, прямо кажучи, нічого тут не тямить, і якої пісні ті заведуть, таку й вона тягне. Якщо хтось пустився навтіки, але не здатен утекти, то він тільки покаже свою безпорадність, бо це справжня глупота — братися до чогось без достатнього вміння й знеохочувати до себе людей. Бо вони вважатимуть, [B] що такий чоловік, крім усього іншого, ще й підступний нікчема. Тим-то я свідомо пішов іншою дорогою, ніж попередньо згадані: відкрито заявляю, що я софіст і виховую людей. Гадаю, що моя обережність краща за їхню, бо ліпше відкрито признатися до чогось, ніж відмагатися. До того ж я вдався до інших засобів обережності, тож, слава Богу, мене не спіткали [C] ніякі прикрощі з того приводу, що я себе явно називаю софістом. Я займаюся цим ділом уже багато років, та й взагалі прожив я чимало віку. Адже немає тут нікого серед вас, кому я за віком не годився б у батьки. Отже, мені було б куди приємніше, щоб ви, якщо ваша воля, виклали свою справу перед усіма тут присутніми.

Тут я помітив, що Протагор хоче показати себе перед Продіком і Гіппієм [D] та похизуватися перед ними, мовляв, ми прийшли до нього як його шанувальники, і так кажу йому:

— Ну що ж, хай так буде. А чи не запросити нам Продіка й Гіппія, а також тих, хто з ними, хай би й вони послухали нас?

— Звичайно, — погодився Протагор.

— Отже, якщо бажаєте, — сказав Каллій, — влаштуємо засідання, щоб ви могли розмовляти сидячи?

Усім це припало до вподоби, і ми, раді послухати мудрих людей, самі хапаємось за лавки й тапчани і ставимо їх коло Гіппія, тому що там уже раніше стояло трохи лавок. [E] Тим часом прийшли Каллій і Алківіад, ведучи Продіка, якого стягли з ліжка, і всіх тих, хто був при ньому.

Коли ми всі посідали, Протагор так озвався:

— Отже, тепер, Сократе, скажи-но в присутності оцих людей те, що ти тільки-но говорив мені про цього юнака.

Тоді я промовив:

[318] — Я почну, Протагоре, з того, про що говорилось раніше, тобто заради чого я сюди прийшов. Ось цей Гіппократ дуже хоче спілкуватися з тобою. Він рад був би дізнатися, яка користь буде для нього із спілкування з тобою. Ось у чому наша справа.

А Протагор підхопив це й сказав:

— Юначе, якщо будеш зі мною спілкуватися, ти того ж таки дня, коли порозмовляєш зі мною, то вернешся додому кращим, ніж прийшов; наступного дня станеться те саме, й так щоденно ти будеш одержувати що-небудь, [B] від чого станеш іще досконалішим.

Я, почувши таке, сказав:

— Протагоре, в тому, що ти кажеш, немає нічого дивного. Це природна річ. Адже і ти, хоч і літня людина, і такий мудрець, також став би кращим, якби тебе хтось навчив того, чого тобі ще не довелось вивчити. Уяви собі, коли б оцей Гіппократ раптом змінив свій намір і захотів познайомитися з юнаком, який нещодавно приїхав сюди, себто із Зевксіппом із Гераклеї{121}; [C] коли б прийшов до нього, як ось тепер до тебе, й почув від нього те саме, що й від тебе, а саме, спілкуючись з ним, Гіппократ із кожним днем ставав би кращим і мав би успіхи; отже, якби цей його запитав, у чому, по-твоєму, я буду кращим і в чому буду мати успіхи? — то Зевксіпп, очевидно, відповів би йому, що в живопису. А якби Гіппократ познайомився з Орфагором Фіванцем{122} і, почувши від нього те саме, що від тебе, запитав його, в чому він буде з кожним днем ставати кращим завдяки спілкуванню з ним, [D] той відповів би йому, що у грі на флейті. Так ось і ти скажи цьому юнакові й мені на моє запитання: оцей Гіппократ, коли поспілкується з Протагором, вийде від нього того самого дня, як по­спілкується, кращим, ніж прийшов, і кожного наступного разу буде також мати успіхи, але в чому саме і в якому розумінні, Протагоре?

Протагор, почувши це від мене, сказав:

— Ти, Сократе, прекрасно питаєш, а я тим, хто гар­но питає, залюбки відповідаю. Отже, коли Гіппократ прийде до мене, то на нього не чекає те, що чекало б на нього, [E] коли б він пішов