Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Метаморфози 📚 - Українською

Читати книгу - "Метаморфози"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Метаморфози" автора Публій Овідій Назон. Жанр книги: 💛 Інше / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 133
Перейти на сторінку:

Кражі тієї ніхто не помітив, один лиш про неї

Знав із села того дід, його Баттом усі називали.

Він у Нелея{119} служив, багача: на траві соковитій

/690/ Серед залісених гір випасав кобилиць чистокровних.

Щоб не доніс він, бува, — на плече йому руку поклавши,

Каже по-доброму бог: «Не видай мене, чоловіче, —

Може, биків тут шукатиме хтось, — ти нічого не бачив.

Не пожалієш об тім: візьми ось цю білу теличку».

Й тут же віддав її. Той відповів, подарунок прийнявши:

«Йди і не бійсь! Хіба камінь он той про крадіжку розкаже», —

Пальцем на камінь вказав. Юпітера син, попрощавшись,

Наче пішов, та за хвильку вернувсь, але в іншій поставі.

«Чи по межі цій, — питає, — бики не проходили щойно?

/700/ Добре діло зроби, не приховуй поганого вчинку.

Матимеш гарну корову за це, ще й бика їй до пари».

Звабив старого подвійний дарунок: «Он там, під горою, —

Каже, — віднайдеш биків». І справді були під горою.

Внук Атланта всміхнувсь: «Мене мені ж, віроломний,

Видав, мене — мені ж?» І того чоловіка за зраду

В камінь твердий обернув, що й донині «указником» зветься:

Так от неславу чужу зберігає той камінь невинний.

Звідси із жезлом в руці, змахнувши крилами рівно,

Над муніхійськими нивами{120} злинув, і милий Мінерві

/710/ Край споглядав, і Лікея сади{121}, науками славні.

Саме в цей день урочистим походом до храмів Паллади

Йшли, як звичайно, дівчата цнотливі. На маківці кожна

Прибраний квітами кошик несла з начинням священним.

Як повертались, помітив їх бог і зі шляху прямого

Тут же, крилатий, звернув, по колу свій лет скерувавши.

Наче коршак, найпрудкіший з птахів, спостерігши жертовні

Нутрощі, боязко — поки жерці там ще в повному зборі —

Жадібний, в небі кружля, не наважиться вбік одлетіти,

Лиш у надії на щастя ширяє, викреслює кола,

/720/ Так і проворний Кілленій все нижче понад актейським

Замком летить і тільки над ним невідхильно колує.

Як серед ясних зірок виділяється гожа Зірниця,

Як побіч Феби-красуні й Зірниця маліє та меркне,

Так найвродливіша серед усіх у поході ступала

Герса — того торжества та своїх супровідниць окраса.

Замилувався Юпітера син і, в повітрі повисши,

Весь запалав. Так ядро, з балеарської пущене пращі{122},

Поки викреслює в небі дугу, розпечеться від лету,

Досі йому невідомий під хмарами жар однайшовши.

/730/ З неба високого вже до землі спрямувався Кілленій

І не таїться, настільки поставі своїй довіряє;

Хоч бездоганна вона, додає їй ще більшої зваби:

От він пригладжує буйний свій чуб, розправляє хламиду,

Складки щоб рівні були, щоб кайму золоту було видно;

В руку бере заокруглений жезл, який сни наганяє

І розганяє, до блиску начищує чудо-сандалі.

Три в домі спальні були потайні; слоновою кістю

Вбрані їх стіни ясні й черепахою. В правій — Пандроса,

В лівій Аглавра жила, в серединній селилася Герса.

/740/ Та, котра в лівій жила, Меркурія першою вздріла,

Як увіходив. «Ти хто, — відізвалася, страх подолавши, —

З чим завітав у цей дім?» На те їй Атланта й Плейони{123}

Внук таке відповів: «Я той, що повітряним шляхом

Батька веління ношу, мій отець — сам Юпітер великий.

Що привело мене — теж не таїтиму, тільки сестриці

Не підведи, — й мої діти тебе будуть тіткою звати:

Я ради Герси прибув. Посприяй же тому, хто кохає».

Нишком на нього Аглавра поглянула, як нещодавно

На таємниці Мінерви русявої очі косила.

/750/ За допомогу свою вимагає від нього чимало

Золота й богу велить, щоб тим часом вийшов із дому.

Грізно богиня війни{124} позирнула тоді на Аглавру,

Видала стогін важкий, і від того здригнулись їй груди,

Й навіть егіда, якою могутливі груди вкривала,

Вся сколихнулась. Богині згадалося те, як Аглавра

На таємницю її посяглася — присягу зламавши,

Бога лемносця дитя, що родилось без матері{125}, вздріла.

Ну, а тепер іще й милою стане — прокралася думка —

Богу й сестрі, та й золота стільки загорне, захланна.

/760/ З тим поспішає до Заздрості, що й не змиває вже з себе

Чорного гною. Житло її нице — в похмурій долині,

Десь аж на самому дні, де ні сонця, ні вітру немає;

Темний, погибельний кут, переповнений холодом млявим,

Де не буває вогню, зате пітьми не бракне ніколи.

Щойно прибувши туди, Воївниця-діва сувора

Стала при вході в той дім (увійти в нього не випадало

Світлій богині) й постукала в двері кінцем свого списа.

Аж загули й розчинилися двері. Всередині, бачить,

М’ясо гадюче жує — своїх же пороків поживу —

/770/ Заздрість. Від неї богиня безсмертне лице відвертає.

Та ж, залишивши обід свій — гадюк недоїдених кусні, —

Ледве звелася з землі, до дверей неохоче прямує.

Грізну богиню побачивши, вродою й зброєю славну,

Важко зітхнула вона і відразу змінилася з виду.

В неї обличчя бліде, в неї тіло — сама тільки худість.

Косить очима весь час, почорніли зіпсовані зуби,

В грудях — жовч клуботить, а язик — у зеленій отруті.

Сміху не знає, хіба що над болем чужим засміється.

Не покріпляється й сном — не дають задрімати турботи:

/780/ От пощастило комусь — і всихає вона, завидюща,

Прагне те щастя звести нанівець — та сама себе зводить,

Мучить себе заодно. Хоч богині вона осоружна,

Так промовляє до неї Трітонія

1 ... 22 23 24 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метаморфози"