Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Подивилася на Юру, він стояв за дідом, упевнений у собі й навіть задоволений чимось. Не схоже було, що він страждав від того, що не зміг допомогти мені. Повернулася і знайшла поглядом Кая. Він стояв трохи попереду інших у повній самоті. Плечі розправлені, руки схрещені на грудях. Господар становища, впевнений у собі вовк. Ось тільки тепер я розумію, куди зникли Діма і Кирило — він відправив їх за Тасею.

Короткий погляд у бік Говерли, він усміхається мені, але я не усміхаюся у відповідь. Ніколи не розуміла і ніколи не зрозумію ту притчу. Для мене завжди правий той, хто не пообіцяв зробити, а той, хто зробив.  Подивилася на Кая, зустрілася з ним поглядом. Я з тих, хто цінує не слова, а вчинки. В моєму житті було надто багато пустих обіцянок.

Уперед вийшов пан Дем'янів, у його рухах читалася нерішучість, він не хотів робити те, що, найімовірніше, йому належить, як найстаршому. Мабуть, я б могла його навіть пожаліти, але не захотіла. Марго боляче стиснула мою руку, дивлячись на свого чоловіка нездоровим поглядом. Він же спеціально уникав її погляду і дивився куди завгодно, але не на дружину. Як маленькі діти, чесне слово.

Знову знайшла поглядом Кая і той почав повторювати за названим батьком, тільки іноді косячись поглядом на Юру. Той своєю чергою свердлив мене поглядом відтоді, як я на його посмішку не відповіла. Кай же відводить свій погляд, після того, як я на нього вперше подивилася, можна сказати, "як на рідного". Так, від Марго і Михайла ми пішли не далеко.

— Вітаю вас побратими. Зараз ми зібралися в храмі, для того, щоб вирішити важливу справу. За стародавнім законом зграй... — трохи затинаючись, почав говорити пан Дем'янів, і я набралася нахабства, склавши руки під грудьми (де б вони не були під цим стосом одягу), перебила його, тупнувши різко ногою від обурення.

— За яким таким законом? Мені як "важливій справі" дуже цікаво почути подробиці, — давлячи на пана Демянова одним поглядом заставляючи його запнутися

— Що? Т-так, — чоловік аж запнувся. — Закону, що стосується вільних вовчиць, Дарино.

Пан Дем'янів злегка розгублено подивився на мене. Невже думав, я просто так здамся? Потім його погляд впав на дружину, як на причину моєї дивної поведінки, так я ледь вийшла вперед, звертаючи на себе увагу.

Голосно хмикнула, не приховуючи своє відношення до його заяви.

— А я, по-вашому, вільна вовчиця? — запитала, озираючись на вовків. Почулися ствердні крики, хтось із хлопців крикнув "хоча зараз смердиш жахливо", і майже всі засміялися.

— До чого тут… — попробував мене зупинити пан Дем'янів, та його перебила.

— А з чого ви взяли, що я вільна вовчиця? Поясніть мені, я не знаю ваших правил, — вийшла в центр і стала поруч із Михайлом, спиною до Юри. Потилиця вже нила від його дивного погляду.

— Запах, ти пахнеш, як вовчиця, — відповів високий чоловік зі зграї альфа-суки, та стояла поруч із ним, дивлячись на мене, як на лайно. Ці почуття були взаємними.

— І це достатній доказ, що я вовчиця? — запитала, не приховуючи своєї іронії. Чоловіки не схвально загуділи, виявляється їм і цього достатньо. Ну що ж, я в цьому не сумнівалася.

— Може, перестанеш тягнути час і тихо посидиш, як і належить призу? — солодкувато промовила Дарина, дивлячись на мене як на бруд під ногами.

Ну, альфа-сука! Вискалилася і зовсім не відчуваючи страху проричала їй:

— Пащу закрий, помиями смердить.

— За словами стеж, сучко, — високий чоловік з її зграї вийшов уперед, закриваючи собою свою альфу. Не думаю, що він насправді розлютився, просто це ніби його робота.

— Розумний чоловік не лізе в спір жінок, а то отримає від обох, — їдко додала Марго, і вовк трохи знітився.

— Я сама впораюся, Авелю, — Дарина відштовхнула назад свого підлеглого і нависла над мною. Ого, яка вона висока, на голову вища за мене, їй би в моделі піти, а не всяким дурням життя псувати. — Ти зовсім страх втратила, я бачу! Жити набридло?

— Ну, чому ж? Я ось пожити ще хочу, вільною! І це моя доля зараз вирішується купкою вовків, тож ні, я не збираюся сидіти осторонь і чекати, коли вони вирішать її за мене. А ти, альфа-сучка, стій мовчки та не заважай, зрозуміла? — напевно, я все ще вважаю її винною в усьому, що трапилося, тому що мені вперше захотілося побитися з дівчиною.

— Альфа-сучка?! — сторопіла Дар'я і так різко рушила в мій бік, що я й кліпнути не встигла, коли пан Дем'янів став перед мною, закриваючи від неї.

— Заспокойся, альфа. Ти не маєш права її чіпати, — сказав він, і вовчиця заричала, виблискуючи червоними очима.

— Але Білий її чіпав, то чому мені не можна? — їдко прошипіла сучка, дивлячись на мене з-за плеча чоловіка.

— Слухай, тезко, заткнися, а? Мене багато хто чіпав, я багато кого чіпала, але альфа-баб у цьому списку не було і не буде. Зрозуміла? — як же вона мене дратує, настільки, що не стежу за словами та сама хочу їй обличчя роздряпати.

Чомусь звичайна фраза, кинута мною в момент гніву, мала дивний ефект. Щоки Дар'ї вкрилися густою червоною фарбою, наче вона не почервоніла, а обварилася як рак. Оченята не червоні вже тупляться в підлогу, і вона бурчить щось незрозуміле.

— Я й не збиралася... тебе... того... я не така... — пробурмотіла вона і повернувшись до альфа-козла раптом як викрикне: