Читати книгу - "Лялька"

— Ну, ну, ну…

— Тільки ти їх, будь ласка, не захищай! — гнівно закричав Шуман. — Бо я їх не тільки знаю, а їх відчуваю…

Голову дам до пня, що Шлангбаум уже й зараз підкопується під тебе в тій Спілці; що він таки влізе туди, бо хіба польська шляхта може обійтися без єврея?

— Ти, я бачу, не любиш Шлангбаума?

— Навпаки, я навіть захоплююсь ним і хотів би наслідувати його, але неспроможний! Саме зараз в мені починає прокидатись інстинкт предків: нахил до гешефтмахерства… О, природо! Як би мені хотілось мати мільйон карбованців, щоб нажити другий мільйон, потім третій… і стати меншим братом Ротшільда. А поки що навіть Шлангбаум пошив мене в дурні… Я так довго жив у вашому товаристві, що кінець кінцем втратив найцінніші ознаки своєї раси… Але це велика раса! Вони таки здобудуть світ, і навіть не розумом, а шахрайством і нахабством.

— Ну то порви з ними, вихрестись.

— І не подумаю! По-перше, вихреститись, це не значить порвати з ними; а по-друге, я з тих жидівських феноменів, що не люблять брехати. До того ж, якщо я не порвав з ними, коли вони були слабкі, то тим більш не порву зараз, коли вони сильні.

— А мені здається, що саме зараз вони слабші, ніж були раніш, — зауважив Вокульський.

— Чи не тому, що їх починають ненавидіти?

— Ну, ненависть — сказано надто сильно.

— Та перестань ти, я ж не сліпий і не дурний!.. Мені відомо, що про євреїв говорять по майстернях, по шинках, по магазинах, навіть у газетах… І я певний, що в найближчі роки постане нове переслідування, з якого мої брати в Ізраїлі вийдуть ще розумнішими, ще сильнішими і ще солідарнішими… А як вони колись вам віддячать! Шельми вони страшенні, але я визнаю їх геніальність і не заперечую своєї до них симпатії. Відчуваю, що брудний жидок миліший мені за чепурного панича; а коли я після двадцятирічної перерви вперше зайшов у синагогу й почув співи, слово честі, на очі мені набігли сльози… Та що там казати! Прекрасний Ізраїль у тріумфі своєму, і любо подумати, що в цьому тріумфі пригнічених є частка і твоєї праці!

— Слухай, Шуман, мені здається, у тебе гарячка!

— Слухай, Вокульський, я певний, що у тебе більмо, тільки не на очах, а иа мозку.

— Як же ти можеш говорити при мені такі речі?

— Говорю, по-перше, через те, що не хочу бути гадюкою, яка кусає потай, а по-друге… ти, Стаху, вже не будеш з нами боротись… Ти розбитий, і розбитий своїми.

Магазин ти продав, із Спілки виходиш… Кар’єра твоя скінчена.

Вокульський схилив голову на груди.

— Сам подумай, — вів далі Шуман, — хто з тобою залишився?.. Я, єврей, так само упосліджений і скривджений, як і ти, і тими самими людьми… великими панами…

— Ти стаєш сентиментальним, — зауважив Вокульський.

— Це не сентиментальність!.. Вони пишались перед нами своєю величчю, рекламували свої доброчинства, нав’язували нам свої ідеали. А тепер сам скажи: чого варті їхні ідеали та доброчинства, де їхня велич, яка потребує підтримки твоєї кишені?.. Ти лише рік прожив з ними нібито на рівних правах, а що вони з тебе зробили? А тепер подумай, що вони мусили зробити з нами, кого вони віками гнітили й топтали? Ось чому я раджу тобі: поєднайся з євреями. Ти подвоїш своє багатство і, як говориться в Старому заповіті, «побачиш ворогів твоїх коло підніжжя ніг твоїх». За твою фірму і добре слово ми віддамо тобі Ленцьких, Старського і ще декого на додачу… Але Шлангбаум — це не для тебе компаньйон, він — блазень!

— Ну, а коли ви поквитаєтесь з вельможними панами, тоді що?

— Нам по залишається нічого іншого, як поєднатися з вашим народом і стати його інтелігенцією, якої у нього зараз немає… Ми навчимо ваш народ нашої філософії, нашої політики, нашої економіки, і йому, напевне, буде краще з нами, аніж з дотеперішніми його керівниками… Керівники! — додав він, сміючись.

Вокульський махнув рукою.

— Мені здається, що ти, лікуючи всіх від мрійництва, сам залишаєшся мрійником.

— Чого ти так думаєш? — запитав Шуман.

— А ось чого. У вас самих немає грунту під ногами, а ви збираєтесь інших звалювати з ніг. Краще подумайте про справедливу рівноправність, а не про завоювання світу, і не беріться лікувати чужі вади, не вилікувавши своїх власних, які множать вам ворогів. А втім, ти й сам не знаєш, чого хочеш: то гордуєш євреями, то переоцінюєш їх.

— Гордую одиницями, шаную силу громади.

— А я навпаки: гордую громадою і часом шаную одиниці.

Шуман задумався.

— Роби, як знаєш, — сказав він нарешті, беручись за капелюх. — Але це факт, коли ти вийдеш із Спілки, вона потрапить в руки Шлангбаума й цілої зграї пархатих жидків. А якби ти залишився, то міг би залучити до справи людей чесних і порядних, у яких вад небагато, а зв’язки серед євреїв величезні.

— Так чи інак, а Спілкою заволодіють євреї.

— Тільки без твоєї участі заволодіють синагогальні, а з твоєю участю — університетські.

— А хіба це не однакової — відказав Вокульський, стенувши плечима.

— Не однаково! Нас з ними єднає раса і спільне становище, а різнять погляди. У нас наука, у них — талмуд, у нас — розум, у них — хитрість; ми трохи космополіти, вони — національно обмежені й не визнають нічого, крім своєї синагоги й кагалу. Коли йдеться про боротьбу із спільним ворогом, вони ідеальні союзники, та коли йдеться про прогрес у самому іудействі… вони перетворюються на страшний тягар. Через те інтереси цивілізації вимагають, щоб головними питаннями керували ми. Вони тільки зможуть запаскудити світ лапсердаками й цибулею, а не сприяти його поступові… Подумай про це, друже!

Він обняв Вокульського і вийшов, насвистуючи арію: «Рахіль мені дав бог для щастя й раювання…» «Отже, — думав Вокульський, — здається, між поступовими й реакційними євреями починається боротьба за нашу шкуру, а я мушу приєднатись до тих або других.

Чудова роль!.. Ах, як воно все мені набридло!..»

Він знов повернувся до своїх мрій. В його уяві постала обдрашпана ограда дому Гейста і безконечні сходи, де на верху височіла статуя бронзової богині з головою в хмарах і з написом коло підніжжя: «Незмінна й чиста».

Деякий час він дивився на зборки її одежі, і йому стало