Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лялька 📚 - Українською

Читати книгу - "Лялька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лялька" автора Болеслав Прус. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 230 231 232 ... 259
Перейти на сторінку:
й маєш… Це чудесно! — іронічно вигукнув Шуман. — А щоб тебе ще краще оцінили, запропонуй їм призначити директором Шлангбаума. Він їм покаже, що й до чого… Геніальна раса ці жидки, але ж і сволочі!..

— Ну, ну, ну…

— Тільки ти їх, будь ласка, не захищай! — гнівно закричав Шуман. — Бо я їх не тільки знаю, а їх відчуваю…

Голову дам до пня, що Шлангбаум уже й зараз підкопується під тебе в тій Спілці; що він таки влізе туди, бо хіба польська шляхта може обійтися без єврея?

— Ти, я бачу, не любиш Шлангбаума?

— Навпаки, я навіть захоплююсь ним і хотів би наслідувати його, але неспроможний! Саме зараз в мені починає прокидатись інстинкт предків: нахил до гешефтмахерства… О, природо! Як би мені хотілось мати мільйон карбованців, щоб нажити другий мільйон, потім третій… і стати меншим братом Ротшільда. А поки що навіть Шлангбаум пошив мене в дурні… Я так довго жив у вашому товаристві, що кінець кінцем втратив найцінніші ознаки своєї раси… Але це велика раса! Вони таки здобудуть світ, і навіть не розумом, а шахрайством і нахабством.

— Ну то порви з ними, вихрестись.

— І не подумаю! По-перше, вихреститись, це не значить порвати з ними; а по-друге, я з тих жидівських феноменів, що не люблять брехати. До того ж, якщо я не порвав з ними, коли вони були слабкі, то тим більш не порву зараз, коли вони сильні.

— А мені здається, що саме зараз вони слабші, ніж були раніш, — зауважив Вокульський.

— Чи не тому, що їх починають ненавидіти?

— Ну, ненависть — сказано надто сильно.

— Та перестань ти, я ж не сліпий і не дурний!.. Мені відомо, що про євреїв говорять по майстернях, по шинках, по магазинах, навіть у газетах… І я певний, що в найближчі роки постане нове переслідування, з якого мої брати в Ізраїлі вийдуть ще розумнішими, ще сильнішими і ще солідарнішими… А як вони колись вам віддячать! Шельми вони страшенні, але я визнаю їх геніальність і не заперечую своєї до них симпатії. Відчуваю, що брудний жидок миліший мені за чепурного панича; а коли я після двадцятирічної перерви вперше зайшов у синагогу й почув співи, слово честі, на очі мені набігли сльози… Та що там казати! Прекрасний Ізраїль у тріумфі своєму, і любо подумати, що в цьому тріумфі пригнічених є частка і твоєї праці!

— Слухай, Шуман, мені здається, у тебе гарячка!

— Слухай, Вокульський, я певний, що у тебе більмо, тільки не на очах, а иа мозку.

— Як же ти можеш говорити при мені такі речі?

— Говорю, по-перше, через те, що не хочу бути гадюкою, яка кусає потай, а по-друге… ти, Стаху, вже не будеш з нами боротись… Ти розбитий, і розбитий своїми.

Магазин ти продав, із Спілки виходиш… Кар’єра твоя скінчена.

Вокульський схилив голову на груди.

— Сам подумай, — вів далі Шуман, — хто з тобою залишився?.. Я, єврей, так само упосліджений і скривджений, як і ти, і тими самими людьми… великими панами…

— Ти стаєш сентиментальним, — зауважив Вокульський.

— Це не сентиментальність!.. Вони пишались перед нами своєю величчю, рекламували свої доброчинства, нав’язували нам свої ідеали. А тепер сам скажи: чого варті їхні ідеали та доброчинства, де їхня велич, яка потребує підтримки твоєї кишені?.. Ти лише рік прожив з ними нібито на рівних правах, а що вони з тебе зробили? А тепер подумай, що вони мусили зробити з нами, кого вони віками гнітили й топтали? Ось чому я раджу тобі: поєднайся з євреями. Ти подвоїш своє багатство і, як говориться в Старому заповіті, «побачиш ворогів твоїх коло підніжжя ніг твоїх». За твою фірму і добре слово ми віддамо тобі Ленцьких, Старського і ще декого на додачу… Але Шлангбаум — це не для тебе компаньйон, він — блазень!

— Ну, а коли ви поквитаєтесь з вельможними панами, тоді що?

— Нам по залишається нічого іншого, як поєднатися з вашим народом і стати його інтелігенцією, якої у нього зараз немає… Ми навчимо ваш народ нашої філософії, нашої політики, нашої економіки, і йому, напевне, буде краще з нами, аніж з дотеперішніми його керівниками… Керівники! — додав він, сміючись.

Вокульський махнув рукою.

— Мені здається, що ти, лікуючи всіх від мрійництва, сам залишаєшся мрійником.

— Чого ти так думаєш? — запитав Шуман.

— А ось чого. У вас самих немає грунту під ногами, а ви збираєтесь інших звалювати з ніг. Краще подумайте про справедливу рівноправність, а не про завоювання світу, і не беріться лікувати чужі вади, не вилікувавши своїх власних, які множать вам ворогів. А втім, ти й сам не знаєш, чого хочеш: то гордуєш євреями, то переоцінюєш їх.

— Гордую одиницями, шаную силу громади.

— А я навпаки: гордую громадою і часом шаную одиниці.

Шуман задумався.

— Роби, як знаєш, — сказав він нарешті, беручись за капелюх. — Але це факт, коли ти вийдеш із Спілки, вона потрапить в руки Шлангбаума й цілої зграї пархатих жидків. А якби ти залишився, то міг би залучити до справи людей чесних і порядних, у яких вад небагато, а зв’язки серед євреїв величезні.

— Так чи інак, а Спілкою заволодіють євреї.

— Тільки без твоєї участі заволодіють синагогальні, а з твоєю участю — університетські.

— А хіба це не однакової — відказав Вокульський, стенувши плечима.

— Не однаково! Нас з ними єднає раса і спільне становище, а різнять погляди. У нас наука, у них — талмуд, у нас — розум, у них — хитрість; ми трохи космополіти, вони — національно обмежені й не визнають нічого, крім своєї синагоги й кагалу. Коли йдеться про боротьбу із спільним ворогом, вони ідеальні союзники, та коли йдеться про прогрес у самому іудействі… вони перетворюються на страшний тягар. Через те інтереси цивілізації вимагають, щоб головними питаннями керували ми. Вони тільки зможуть запаскудити світ лапсердаками й цибулею, а не сприяти його поступові… Подумай про це, друже!

Він обняв Вокульського і вийшов, насвистуючи арію: «Рахіль мені дав бог для щастя й раювання…» «Отже, — думав Вокульський, — здається, між поступовими й реакційними євреями починається боротьба за нашу шкуру, а я мушу приєднатись до тих або других.

Чудова роль!.. Ах, як воно все мені набридло!..»

Він знов повернувся до своїх мрій. В його уяві постала обдрашпана ограда дому Гейста і безконечні сходи, де на верху височіла статуя бронзової богині з головою в хмарах і з написом коло підніжжя: «Незмінна й чиста».

Деякий час він дивився на зборки її одежі, і йому стало

1 ... 230 231 232 ... 259
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лялька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лялька"