Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі 📚 - Українською

Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дата Туташхіа" автора Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 232 233 234 ... 238
Перейти на сторінку:
грошей собі хочеш. Дочки тут ні до чого. Але ти й не такий жадібний, щоб заради грошей піти на смертельний ризик. Читав я одну книжку — про піратів. Пірати — це морські розбійники. У них скопичується неймовірне багатство. За ті гроші цілі царства можна купити, а їм усе мало. Вони гасають по всьому світу, грабують і гинуть або вмирають своєю смертю, але це рідко. І прахом ідуть усі їхні бог знає де закопані скарби. Які то люди, як ти думаєш? То люди пристрасті: вони люблять небезпеку і люблять знати, що десь у них — сам чорт знає, в яких океанах, на яких островах — заховані величезні скарби. Вони люблять не самі гроші, а добувати їх вони люблять. Добувати! Коли б вони любили те, що можна за багатство купити, то кинули б усе й пішли б на спочинок. Нехай вони захоплені безглуздою пристрастю, але — пристрастю. Дехто називає ту пристрасть жадібністю, бо жадібність зрозуміліша людям. Ось ти хочеш роздобути грошей, але знаєш, чого тобі для цього бракує? Я вже не кажу про любов до небезпеки. Людина твоєї породи й не може її мати. Тож хоч гроші ти повинен так любити, щоб заради них не боятися небезпеки? Так ти й цього не маєш. Живе в Кутаїсі швець. Звати його Семен Сапкарадзе. Сорок років сидить він у підвалі будинку Аданаіа й шиє чоботи. З цим ремеслом Семен виростив уже шістьох дочок. Усіх повіддавав заміж, усіх прилаштував, а з підвалу не йде й сьогодні. Якби ти був такий самий добрий чоловік, твоїх дочок, Боніа, вирвали б з рук без ніякісінького посагу. Та не для цього я почав розмову і не про те хочу повідати. Якось пошив він мені чоботи. Зважив їх — а вони більше фунта затягли,— і хоч як я, його впрошував, а він мені їх не віддав. У Сапкарадзе жадоба до свого ремесла велика. Це про нього Филимон Табатадзе сказав. Багато хто думає, що любов буває лише до сім’ї, до жінки чи до філейного шашлику. Дивлюсь я на тебе, Боніа,— не любиш ти ні небіжчиків своїх, ні дочок, ні своєї Дзабунії, яку ти довів до того, що вона, як ти сам кажеш, на облізлу сучку тепер схожа. Немає в тебе до них любові, а інакше не став би ти за гроші, одержані за вбивство, викладати кам’яні надгробки, купувати жінці шовк і придбавати дочкам посаг. Коли немає любові, і на вбивство не підеш; коли не любиш батьківщини, то й на ворога рука не здійметься... Але такі, як ти, Боніа, цього все одно не зрозуміють.

Мірошник увесь палав, сидів, увібравши голову між плечі.

— А що ти сам любиш, Дато-батоно, до чого в тебе любов? — скрадливо спитав він.

На це приховане єхидство мірошника Туташхіа й уваги не звернув. А подумавши, мовив:

— Ревна в тебе псина: Ось уже скільки я тут сиджу, а все гавкає. Годі їй, нехай перепочине, а то й голос так можна зірвати,— сказав Туташхіа, підвівся й вийшов надвір.

Дощ перестав, небо проясніло, світив місяць. Абраг затримався на порозі, призвичаївшись до темряви, оглядівся навкруги, ступив кілька кроків униз по схилу...

Коли Туташхіа вернувся, Боніа засипав зерно в кіш. Як рипнули двері, мірошник озирнувся й побачив, що під пахвою в абрага щось ворушиться. Він витрусив у кіш з мішка рештки зерна. Туташхіа пустив додолу кота із шворочкою на задній нозі. Револьвера на підлозі вже не було. Туташхіа глянув на Боніа.

— Я поклав його під голови,— прогугнявив мірошник,— раптом, думаю, прийдуть по тебе, спитають, як та що, треба ж мені сказати, що зброя в мене при собі, що сиджу-очікую. А то, чого доброго, й млина відберуть...

Собака затих.

Кіт струснувся і, пригрівшись у кутку, зажмурився й замуркотів.

— З оцим-о котом ти мене здолав, Дато, і розколов,— сказав Боніа.— Це через кота він так лютував? А я собі думав, він на твоїх товаришів кидається.

— А ти, Боніа, боягуз і хочеш брехнею себе втішити — обвів мене Туташхіа кругом пальця, і не зміг я його вбити! А ти згадай: ти ж спочатку все розказав і благав простити тебе, а вже потім до тебе дійшло, що пес скаженіє. І кіт тут ні до чого, і не для тебе я його приніс. Щоб зрозуміти, що не для добрих справ ти в цьому млині стовбичиш, Соломонової мудрості не треба, а то іще б котів перти в таку далеч.

— А навіщо ж, Дато-батоно, знадобилося, щоб мій пес увесь час гавкав без угаву?!

— На його гавкіт із села хоч хто-небудь та прибіжить. Не може ж бути, щоб тебе самого тут купили. Ніч, спали вони собі спокійнісінько, а почули гавкіт, подумали, чому це мірошників собака розходивсь, може, Туташхіа заявився, засів у кущах і видивляється. Поки собака гавкав, жодного з дому й не вигнав би. Сиділи собі, стискуючи казенні револьвери, і мріяли про п’ять тисяч. А тепер, коли пес замовк, вони вирішили: мабуть, пішов Туташхіа. Боягуз допитливий і до пліток охочий, як молодиця. Вони місця собі не знайдуть, поки по одному не повилазять сюди й не дізнаються, чого це пес гавкав, аж переривався. Шкода, часу в мене немає, а то я лишився б і подививсь на всю ту роту своїми очима. Я йду. На ось п’ять карбованців. Вони тобі згодяться, а більше в мене немає. Всі розтратив.

— Не треба, Дато-батоно, не турбуйся.

Боніа й справді не хотів брати грошей. Туташхіа це зрозумів і сказав йому:

— За інших обставин не було б різниці, чи взяв би ти ці п’ять карбованців, чи ні. Вистачило б і того, що я тобі запропонував, а ти вже робив би, як знаєш. Але тепер так вийшло, що запропонувати мало, треба, щоб ти їх узяв. Отож бери й ховай у кишеню. Та запам’ятай усіх, хто прийде цієї ночі й завтра раненько-вранці питатиме тебе, чого це собака гавкав.

Мірошник узяв гроші, витяг з кишені капшука й сховав туди ті п’ять карбованців.

— Гляди, Боніа, не обдури мене, а то я таке влаштую, що полетиш ти з цим млином, і не те що за посагом, за гомі тобі й твоїм дочкам шкодувати доведеться.

Боніа двома руками тримав розв’язаного капшука й не міг одвести від нього очей. Туташхіа підняв з підлоги кота й одрізав

1 ... 232 233 234 ... 238
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"