Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

принести

жертву.

Недарма

латиною

«пожертва»

й «священний» — спільнокореневі слова.

— Серйозно? — невесело посміялася Анна. — Ви вирішили

вступити в етимологічну дуель?

— Людство не готове до того, з чим ми тут зіштовхнулися, —

відрізав Кортес.

— Не вам це вирішувати, Генку, — відповіла Анна, штрикаючи

радіопередавач, немовби він був людиною. — Подумайте про

людей, яких ви зараз убиваєте. Подивіться на тих, з ким

працюєте, і скажіть мені щиросердо: ви й справді розумієте, що

коїте?

— Ви вдаєтеся до поспішного узагальнення? — здивувався

Кортес. — Невже? Інструменти в Божих руках неідеальні. Ми

грішний народ, але маємо силу волі робити те, що мусимо, навіть коли наражаємося на моральне покарання. Саме це

робить нас моральними істотами. Кому як не вам з усіх людей…

На якусь мить передача замовкла.

— Кортесе? — гукнула Анна. Та коли він знову об’явився

в трансляції, то звертався вже не до неї.

— Кларіссо, що ти робиш?

І спокійним, майже сонним голосом Кларісса відповіла:

— Я відчинила двері.

Розділ п’ятдесятий. Голден

Наомі зняла панель управління зі стіни біля шлюза, що вів на

командну палубу. Вона наполовину пролізла всередину, і звідти виднілись тільки її ноги та живіт. Голден примостив свої

черевики на магнітній підошві поруч із зовнішнім люком

у шлюз і чекав від неї команд. Час від часу вона просила його

спробувати відчинити двері, але поки що безуспішно. Поруч із

ним у повітрі плавала Корін, стежачи за шахтою ліфта в приціл

гвинтівки. Кілька хвилин тому вони бачили звідти яскравий

спалах, від якого завібрували всі переділки. Там вочевидь

сталося щось ґвалтівне й вибухове.

Голден, який уже повторно за цей день вів свій останній бій, сприймав усю ситуацію з утомленим відчуттям гумору.

В рейтингу місць, де він ризикував загинути, маленька

платформа між ліфтовою шахтою та шлюзом нічим не гірша від

будь-якого іншого. Це була ніша в стіні шахти десять футів на

десять. Підлога, стеля й переділки — та сама керамічна сталь, що й у зовнішній обшивці ко рабля. Задня стіна — люк шлюзу.

Попереду — порожнеча, де зазвичай перебувала кабіна ліфта.

І коли люди Ешфорда всім скопом накинуться на них із шахти, підлога щонайменше слугуватиме сяким-таким укриттям.

Наомі хутко відсунулася вбік й копнула однією ногою. Голден

чув її кректання по радіо, здавалося, вона намагається

дотягнутися до якогось віддаленого предмета.

— Попався, — тріумфально повідомила вона. — А спробуй-но

тепер!

Голден натиснув кнопку, яка відчиняла люк до шлюзу, але

нічого не трапилося.

— Ти натискаєш? — уточнила Наомі.

Він іще двічі ударив по кнопці.

— Ага. Нічого.

— Прокляття. Я ж була абсолютно впевнена…

Корін відхилилася рівно настільки, щоби подарувати Голдену

свій сардонічний погляд, проте змовчала.

Правду кажучи, в Голдена вже всі емоції вигоріли.

Екзистенційний момент істини для нього вже давно минув, іще

коли він давав свій попередній фінальний бій у шахті ліфта, щоби виграти трохи часу для Наомі. Та йому дали відстрочку, коли нападники обрали інший шлях, який цього разу наразив

на лінію вогню саме Наомі — ситуація, гірша від попередньої.

А потім, за пару хвилин, вона з’явилася, розповівши, що Бугай

відіслав її вперед, а сам лишився прикривати відхід.

Усі їхні плани яскраво провалились. І на кожному етапі вони

втрачали все більше людей. І тепер вони прийняли черговий

фінальний бій із замкненими дверима позаду й бандюками

Ешфорда попереду. Тікати нікуди. Кошмарна ситуація, але

Голден просто хотів спати.

— А тепер? — іще раз запропонувала Наомі. Не дивлячись, Голден кілька разів тицьнув у кнопку.

— Нєа.

— Може… — замислилася Наомі й знову стала перебирати

ногами.

— Наближаються двоє, — пролунав у рації шорсткий

і деренчливий голос Корін.