Читати книгу - "Вибрані твори"

А ще є в «Бараках, що за містом» Оришка. Гигикає й борюкається на ліжкові з Юхимом. Живе, робить, чого природа потрібує. І Стєньки (під віями слив'янка кипить).

А сором — де сором? — Природньо, людяно.

І, чуємо, лементує Хая в «Свині», не прийнявши Карла Івановича, бо прийшов без подушки (ге, це не солома!).

Що мені робити, скажіть, що мені робити... Пропала Ялта!.. Що я буду робити без совнаркомки?

Так і Яблучкина. Так і Христя, що їй та ж Хая «протеже» вишукала. Тіло — засіб. Тіло — крам.

І жіночі хороби. І бруд. А за спиною у Вівді ввесь час дитина. Дарма! І кортить, і болить, і себе, і других дурить. Знов патологія. Дитина ще й заважає. От:

Біля Чумаківської Комуни проходять і тіні минулого — черниці чорні (тепер живуть невідомо де, а в манастирі церква й дитячий будинок).

Недалеко й калюжа, а в калюжі вовтузиться сонце, як порося.

Іноді сонце заверещить золотом, і тоді на мозок спадає гаптований серпанок.

До Андрія підходить Варвара і оповідає про яму: недалеко яма, куди черниці скидали колись живих, «незаконних» немовлят: опороситься черниця і запричаститься тайни вбивства.

А потім Валентина з Чумаківської комуни завагітніла, а треба їхати до центра на відповідальну роботу.

І рішила робити операцію. Але це так противно! Валентина згадувала яму, що біля комуни, і черниць.

І ще було так противно.

А Же прийшла й сказала:

— Нічого, Валько, то не вбивство, коли цього вимагають інтереси суспільства.

Валентина:

— Не те, Же, ні не те! Ммені нне того!

А чого? Може, згадаємо? Наталку?

Отак з жіноцтвом. Проблема. І нехай Меженко каже: «Хвильовий обсерватор-хронікер». Чогось більшого! На що Хая про Яблочкину каже: «А вона перед ним, як сучка хвостиком» (с. 155).

Чому сучка? Чому хвостиком? Це — автор. Хая, не Хая, чув, не чув — однаково автор.

І де розважитися, як не згадати «Кота в чоботях»? Там Жучок — не свята, — сказали б сучки. Свята, — сказали б ми. Було байстря. Повісили козаки на ліхтарі. Але плаче ще й досі. А як же вона сповнена життя для других. І дитина — друга. Хіба була б для Жучка своя? Коли б спитали, може, завагалася б і відповіла (с. 59):

«Це залежить від того, як ви знаєте історичний матеріялізм. Я його погано знаю, а тому й воздержуюся».

Не хоче Хвильовий ідеалізувати Жучка, а хоч би хотів, не вмію, каже, гімнів складати, пишу степову бур'янову пісню цим сіреньким (с. 46).

Але що зробиш, коли він злотистий, коли з нього сонце точиться?

І Ю. Меженко каже — це поема. Вірно каже Меженко. А звідки вона взялась?

«Ах, я знаю: це жовтнева тайна. Відкіля вони вийшли — це жовтнева тайна» (с. 46).

І пише Хвильовий свою поему без ґудзиків, бо без ґудзиків Жучок, без ґудзиків уся революція.

Нема красивих рухів, нема зав'язки, нема й розв'язки, «за цим звертайтесь до героїв гітарних поем».

А зав'язка-розв'язка — революція. Так, революція. Це — в усіх «Синіх етюдах».

От і порівняйте.

Хоче Ю. Меженко: «Я гадаю, що згодом він (Хвильовий) скаже своє слово, оцінить і закваліфікує». Це до того — обсерватор негативних рис.

Чого хоче? — «Свиня, це для того — свиню підложити», а Жучок — «Кіт у чоботях».