Читати книгу - "Вибрані твори"

От і до іншої теми: що кажуть — еротика.

І прийшла неділя. Наталка сказала.

Ходімте над берег Торці.

(Остап пішов до фабрзавкому).

Юрко:

— Ходімте!

Сказав просто, було не просто (с. 70).

А Наталці було просто (і Остап, — аби не в шалапути): «у мене ще не було дітей» (с. 75).

І Хвильовий каже в «Колоніях, віллах» (с. 18):

На вілли (мабуть, і в колонії) залітають амури: людське. Буває випадково, буває свідомо, під кущами, коли думає ліс, коли мовчить ліс, тільки тріщить в глибинах — дрібний звір ходить, буває в садках... А через 9 місяців вилуплюється дитина.

Це гарно, природньо і людяно.

І в «Житті» буває життя. Так і починається:

Спорено в повітрі. Того і наші прадіди теж у цей час (напровесні) бігали тічкою, а наша кров прадідівська, червона і для злучки теж горить. А от клуні. Так, клуні. В них торішня солома, а на ній зеленіє кохання. І до клунь тріщать тини. Хто знає, як у ці ночі клуні риплять? Солома зітхає, як вона зітхала віки, навіть коли татарські загони блукали по степах на Вкраїні (с. 8).

...І дві дівчині в Дамаївці з хлопцями спали: Гандзя й Оксана.

Оксана не любила комуністів, усе село не любило комуністів, а у Мишчиних очах стояло кохання, і вона вже любила комуністів (с. 8).

...Каже Гандзя:

— Не випускай: комуніст гарний, може, ожениться... Та тільки чорт їх розбере. Мій дід кріпак був, розказував, як колись такі ж паничі встановлювали власть. Бувало й так, що селянок брали, а бувало й так, що дурили тільки.

І Оксана пішла шляхом Шевченкової Катерини. Тим і не тим. Надумалася і пішла до Києва.

Було тоскно і було радісно. Згадала гарні батькові цигарки (бо ж батькові навіщо газети) і подумала: це темне життя, а хотілося світлого, молодого, як молодик. Станційні огні наближалися. Зупинилася біля верстового стовпа відпочити. Недалеко прокричав паровик, показалося червоне око. З шумом пролетів потяг і зник вдалині.

Оксана підходила до семафора...

І почувається: через кохання прокинулась, блиснуло їй червоне око й тягне далечінь. Не спиниться на семафорі, піде далі.

А от іде з села не Катерина, а Вівдя:

— От дивіться: все далі і далі, а куди — невідомо.

Він (це Вольський):

— Усе про рейки? Чого ж — невідомо? Далі станція, одна, друга, третя.

Вона:

— Тому невідомо, що, може, з цих рейок раптом потяг і звалиться. От вам і невідомо.

Він:

— На те єсть семафор. А нещасні випадки завжди бувають — це теж відомо.

Отак само Марія дивується, чому це цим навантаженим людям завжди все ясно?