Читати книгу - "Вибрані твори"

— Плюю на всіх і вся. Моя власть і баста!

Його спитали:

— А я?

— І твоя.

— А я?

— І твоя.

Наталка взяла за руку Юрка:

— І їхня?

Всі подивилися і подумали, а секретар сказав:

— Це гість.

А Остап п'яно і нахабно засміявся.

— Це той, як його... як ото мітинг був... — попутник. Ха... Ха...

Юрко спалахнув, а всі зареготали, а секретар похвалив:

— Нічого, хоч попутчик, за те дорогий, — і похлопав Юрка по спині (с. 67).

А чи дорогий! Чи не вкупі з Карком і чи нема в нього в столі теж бравнінга?

Що бравнінґ? От у «Заулкові» Мар'яна, щоб наважитися вбити себе, має спочатку віддатися сифілітику з гнійними пухирями на животі. Треба піти геть — і немає сил піти геть.

А Вівдя в «Кімнаті ч. 2» каже: «Щось треба зробити героїчне, а воно і маленьке несила» (с. 175). І думає, що стане на шлях до героїчного, коли віддасться комісарові Вольському і не буде зачиняти дверей, а за дверми хай стоятиме Макс, про якого начебто співають:

І не хоче такого геройства комісар Вольський (він — витриманий, казав червоноармієць Каптєєв).

І ципльонок Макс бере свого клумка і йде геть від Вівді — це патологія. Так. Вівдя. Мар'яна. Доктор Фальк. Пшибишевщина[631]. А ще, пам'ятаєте — «Без догмата»[632] Г. Сенкевича. І там в інтелігентів дві душі: одна сіра, друга синя. І не можуть працювати. Прийшла червінькова революція — причепились.

І от ідуть (с. 62):

Юрко, Остап — люди однакові, люди різні (проходили дні — холодні і теплі, близькі, далекі... Люде однакові, люде різні).

І дивується Остап (с. 65):

А от тобі й революція: і не видно її, і видно її, як ота благодать з неба: щось, десь, а в руки не візьмеш, мов їжак вислизне.

І правда: всефедеративне (у другому виданні — всесоюзне) міщанство в бур'янах дубовий молодняк виростає.

З одного боку, «ми не раби», а з другого, «революція наша, а слова не наші» (с. 62) — дивується Наталка й бігає до Юрка питати (вона ж до ком'ячейки ходить):

«Товаришу, Юрко! Що це таке — емісія? А потім: що це таке — девальвація?» (с. 63).

І Остап сумує також:

Так, як почнеш шукати правди, то, гляди, й залізеш у кривду. А чоловік я темний, хоч і пролетаріат (от — пролетаріят не темний, — ми від себе). Ну, а Наталка хай ходить до вас, я нічого не імію. Лиш би не в шалапути, не люблю я їх, по-свинячому шукають правди, — богородиць нароблють — одна розпуста.