Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

Ми зробимо цей крок, і після цього кроку це шлях пошуку істини. Це може призвести до перемоги або смерті. У нас немає можливості дізнатися, але ми можемо зробити вибір.

?

Вперед чи назад?

Брандо підсвідомо подивився на Священний Меч Одерфейса в руці. Темне лезо ледь блищало під тьмяним світлом, і здавалося, що кожна золотисто-червона текстура на лезі тече.

Спільним голосом вони сказали йому відповідь.

У цей момент погляди всіх були прикуті до Брандо. Вони побачили, як молодий граф з Еруена опустив голову, а потім знову підняв її.

Він подивився на дракона, який притулився до стіни, і запитав: «З тобою все гаразд?»

?

Гарек похитав головою. Пане Брандо, — спитав він слабо, — у мене є лише останнє запитання. Скажіть, будь ласка, як ви думаєте, які шанси?

.

Я не знаю, відповів Брандо, але я думаю, що шанс ще є.

Шанс ще є

Гарек слабо посміхнувся: Тоді залиште мене тут. Якщо я все ще можу бачити прекрасний сон у темряві, можливо, я все ще зможу побачити Мітріла.

.

Гарек Маленька самка дракона стиснула кігті.

Ні, Алозе, йди вперед, не гаяй часу.

.

Маленька драконячка хотіла сказати ще щось, але Брандо натиснув на тильну сторону її долоні і потягнув її вперед, повз Гарека. У темряві він відчув, як Алоз інстинктивно бореться, але вона швидко розвернула долоню і міцно стиснула його руку.

Інші теж мовчки пройшли повз Гарека. Брандо озирнувся назад і побачив, як Полум'я Фенікса поклало свій меч їй на груди і привітало іншу сторону.

Це було схоже на вірш, що цвіте в темряві, тихий, як струмочок.

.

Акенту подивився на велетенські двері, що сяяли металевим світлом. На дверях була вигравірувана сцена створення Марти. З її руки піднялося трохи світла, і кожен світловий промінь малювався незліченними натягнутими лініями, проходячи крізь хмари і вогняне море, покриваючи весь світ, безмежний.

?

Навмисне містифікуючи, Акенту з презирливим виглядом запитав: «Де це місце?»

Це царство Марші, спокійно відповіла Гея Перед тим, як Марша занурилася у свій вічний сон, вона помістила в це місце найвищу владу Тіамат. Щоб увійти в це місце, потрібен надзвичайно високий рівень повноважень, і після епохи Лазурового Бога жодному Божественному громадянину не було дозволено увійти в це місце

Акенту почув це ім'я і на мить завагався. Але фанатизм змусив його відкинути свої турботи, він махав кігтями і ревів: «Відкрий це!»

Марта давно покинула цей світ, і боги поринули у вічний сон, тому що в мережі Тіамат закінчилася магія. У цей момент це місце було просто занедбаною пусткою.

.

Куля світла мерехтіла.

.

Акенту відразу відчув тремтіння у всьому просторі.

Він пильно озирнувся навколо, підозрюючи, що Богиня Землі знову щось задумала, але, здавалося, нічого незвичайного не сталося. Раптом з кінчиків пальців Марти на велетенські двері, що стояли перед ним, вирвалася цівка світла, і яскраве світло поширилося на всі боки вздовж рельєфу.

Наче в одну мить усі двері яскраво засяяли і стали аномально сліпучими.

!

Що це!? — спитав він різким голосом.

, —

Але тільки-но він закінчив говорити, як сліпуче світло розвіялося, і Акенту побачив, що велетенські двері перед ним зникли, а за ними з'явився величезний і таємничий простір —

Перед ним лежала стародавня галактика, і серед мільярдів яскравих вогнів, серед незліченних палаючих зірок, непомітно розмістився дорогоцінний камінь.

.

Це був органічний дорогоцінний камінь, а точніше, «бурштин».

.

Він був дуже великим, близько кількох поверхів заввишки, а його поверхня відбивала світло зірок і випромінювала м'яке яскраво-жовте світло. У центрі його неправильної геометричної форми була сліпуча тінь.

.

Акенту з першого погляду зрозумів, що це форма континенту Вонде.

.

Він був поміщений в центр цього світу, а навколо нього обвиті кола срібного захисного спорядження. Струмуюче світло в «бурштині» було схоже на сліпучий ореол. Однак світло зірок проходило крізь цей гало, створюючи враження, ніби він занурений у річку часу.

У цей момент навіть Король Демонів не міг не отетеріти.

.

Вона, власне, і тут. Обпалені жовті вертикальні зіниці Акенту мали відтінок здивування. Вогняне зерно, яке ви дбайливо зберегли з минулого світу, єдиний скарб цього світу — Престол Долі.

, .

Він підсвідомо зробив крок назустріч «бурштину», але повз нього вже промайнула постать — це була Флора. Останній миттєво перетворився на гостру стрілу і вистрілив у бік «бурштину».

,

Вона з усіх сил намагалася простягнути руку, і кінчики її пальців майже торкнулися яскравої поверхні «бурштину», але Володар Чистилища в цю мить холодно пирхнув.

,

У цей момент Фу Луофа видала жалюгідний крик і впала з неба, немов у неї вдарила блискавка. Як тільки дівчина приземлилася, вона обійняла себе від болю — капіляри під шкірою її рук ніби ожили і прокотилися між м'язами. Великі намистинки поту котилися по її лобі, а обличчя було бліде, як папір.

Ви не знаєте, що для вас добре. Акенту холодно подивився на неї і посміхнувся.

!

Дві стрункі і красиві брови Акенту Флори були майже сплутані один з одним. Вона зціпила зуби і палаючими очима дивилася на Володаря Чистилища. Ви знаєте наслідки зради господаря!

.

Акенту захлинувся.

Він з якимось захопленням озирнувся на «бурштин» — такий високий трон був такий чарівний і такий чарівний. Це був найвищий авторитет Кодексу Тіамат Марти, а також єдиний найкоротший шлях до сили існування.

É .

Не дивно, що Ехіс був настільки зачарований нею, що не вагаючись зрадив свого господаря.

1422

Розділ 1422

На якусь мить серце Володаря Чистилища затремтіло. Погляд Фу Луофи засмутив його. Звичайно, він знав про наслідки зради Сутінків.

Але в одну мить жадібне бажання заглушило його розум.

「 」 「 」

「 Майстер хоче лише знищити цей світ 」 він говорив важким голосом 「 Поки найвища влада Тіамат залишається в наших руках, Божественний народ ніколи не матиме іншого шансу переробити своє життя, йому буде начхати на ці незначні деталі 」

?

— вигукнув Акенту, — вигукнув Фу Луофа. Ти божевільний?

Її неодноразові випробування остаточно вичерпали терпіння Короля демонів. Раптом заревів Акенту і помахом кігтів змести срібну дівчину-дракона. Вона важко впала назад у початковий зал, і відтоді не було жодного звуку.