Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Межі пристойності, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Межі пристойності" автора Лана Вернік. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 234 235 236 ... 261
Перейти на сторінку:

— Але він не хоче говорити!

— Значить, зроби так, щоб захотів.

— Я зрозуміла… Ви там собі балдієте, і проблеми інших вас не хвилюють! Не можна бути такими егоїстами! Ти єдиний, хто може вплинути на Артема, але ти не хочеш допомагати! Кайфуйте далі! — Вона закінчила виклик.

О, так, прямо зараз їхній датчик рівня кайфу зашкалює… тільки не в той бік.

— Гарні поради роздаєш, Артуре, — сказала Лілія, стоячи в дверях. — Сідаєте і говорите…

— Ба… — Артур повернувся до неї.

— Приведи мені Злату сюди, негайно, доки вона там на крижинку не перетворилася.

— Там не такий сильний мороз.

— Звідки ти знаєш? Ти виходив?

— Ні.

— Як на мене, вона легко одягнена, дивися, щоб ця ваша сварка не закінчилася лікарнею.

— Яка лікарня, ба? Дублянка на вид легка, але дуже тепла.

— Ця? — Лілія зняла з вішалки дублянку Злати і показала Артуру.

Він завмер. В чому ж вона пішла? У Злати була ще тонка шкіряна куртка і короткий плащ. Він підійшов до ба, розгублено дивлячись на дублянку в її руках. Опустивши погляд вниз побачив уггі, за ними — чоботи. Нема кросівок…

— Бляха!..

Він швидко взувся і, накинувши свою дублянку, вибіг з квартири. З кімнати визирнула Леся.

— Побіг?

— Так..

— От і добре. Треба було з цього починати, а не ходити кругами. А тепер готуй спирт, щоб натерти її, діставай наливку. Думаю, коньяк мала пити не стане. Заварюй травки. Бронхіт їй забезпечений, хоч би не запалення легень…

— Дістань ковдру оту колючу з вовни.

— Зараз… Але краще хай сам гріє.

 

Артур вибіг з будинку і направився в той бік двору, що переходив в алею, котра вела вниз, в сам парк. Злату його погляд вихопив одразу, серед нечисленних відвідувачів парку, переважно це були мамочки з дитячими візочками, що вивозили своїх чад на прогулянку цього недільного ранку. Її маленька фігура в чорній шкіряній куртці з помаранчевим каптуром від худі на голові повільно брела по цій же алеї вниз, обхопивши себе руками. Було помітно, що Злата змерзла, але до квартири не поверталася. Навпаки, йшла від неї.

— Злато… — Артур наздогнав її і торкнувся до плеча. Вона здригнулася, зупинилася, повільно повернулась і поглянула на нього згаслим поглядом. Прийшов. Боялася, що не прийде, що не схоче її більше бачити, але він прийшов.

— Пробач, я не хотіла… — промовила вона тихо і опустила голову.

— Це я маю вибачатися, Сонечку. Не ти… Вибач… Сподіваюся, що ти колись зможеш мене пробачити… — він її взяв за руку — холодна, як лід.

— Артуре… Я думаю, без мене тобі буде краще… — почала Злата заготовану промову.

— Помиляєшся. Я вже був без тебе і це було зовсім не краще. Ходімо додому і там поговоримо, — він взяв її за плечі і спробував направити в бік будинку, але вона не рушила з місця.

— У нас нема дому... — її голос затремтів.

О, так. Це його фраза. Схоже, за цей час Злата встигла багато чого обдумати, придумати і вирішити. І якщо вчора їхні стосунки дали маленьку тріщину, то поки він спав, в її голові ситуація вже наблизилася до межі утворення прірви, глибиною з Маріанську западину — невідомо до чого вона дійшла у своїх роздумах…Фантазія у Злати працює занадто добре. Ну як він міг кинути їй в обличчя те безглузде звинувачення? Де був його розум?

— Буде. І такий, який ти схочеш.

— Ні… Не можна. Я приношу тобі самі неприємності, і хтозна що може ще трапитися, тому нам краще…

— Я скажу тобі, що трапиться. Якщо я зараз не приведу тебе в квартиру до ба, то вона мене вб’є. Ходімо, Сонечку, там про все і поговоримо.

— Ти тут, бо вона тебе відправила? — Злата вся стислася, очікуючи його відповіді, і дивилася на свою руку в його теплих долонях. Рука починала потроху нагріватися і вона відчула, наскільки ж вона змерзла... Їй дуже хотілося піти з ним, дуже хотілося пригорнутися, але викохане за цю ніч почуття своєї непотрібності і небезпечності для нього їхніх стосунків стримувало цей порив.

— Я прийшов по свою дружину… — Артур обійняв Злату. Дивлячись йому в очі, вона відчувала, що вся її приготована рішуча промова і логічні умовиводи втрачають свій сенс і значення. — Вчора я тебе дуже образив. Пробач мені... Можливо, я б дав тобі ще трохи погуляти, але ти чомусь пішла в парк, не одягнувши теплих речей, і я дуже хвилююся за твоє здоров’я. Тому я тебе знайшов, і я тебе забираю звідси, — з цими словами він підхопив її на руки і поніс до будинку.

— Артуре, що ти робиш? Тобі не можна, постав мене, лікар казав… — Злата вчепилася в його плечі, насправді радіючи тому, що він забирає її з цього парку, який вона сьогодні вже обходила вздовж і впоперек.

— Мені не можна втратити тебе — все інше я переживу, — відповів Артур і Злата затихла. Його слова не знищили всі сумніви і страхи, але його присутність діяла на неї безвідмовно — вона не могла йому опиратися.

Сили свої Артур переоцінив, бо хоч би якою короткою не була ця відстань, і якою б тендітною Злата не була — він ще не відновився. Ледь доніс.

1 ... 234 235 236 ... 261
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Межі пристойності, Лана Вернік"