Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Ні, просто довелося маршрут скоригувати. А то той, що раніше розроблявся, зараз не придатний.

Колона почала рухатися. Я підхопила свій рюкзак, чоловік допоміг його одягнути і застебнув ремінці, пішли далі.

— Що тебе турбує? — одразу запитав чоловік, поки я на його запитання реагую.

— Просто зрозуміла, що даремно я погодилася йти.

— Ти добре справляєшся, — підбадьорив Альфред, хлопці попереду підтримали його.

Ще десь спереду колони голосно сказали:

— Ми б без тебе не змогли так добре і різноманітно харчуватися. І ні хто б не здогадався взяти каву.

Я посміхнулася.

— Ноги сильно болять?

— Я їх уже ледь переставляю. М'язи немов дерев'яні.

— Станемо, я тобі масаж зроблю і в аптечці є мазь хороша. Потрібно було тебе раніше почати нею реанімувати. Що ще турбує?

— Параноя.

Чоловік аж пригальмував і здивовано подивився на мене.

— Не стій, — сказав йому Ріхард, — по ходу поспілкуєтеся.

Альфред швидко наздогнав і взяв за руку, запитально подивився на мене.

— Відчуття, що мені хтось у потилицю дивиться. І це не Антон із Ріхардом, їхні погляди я вже навчилася відрізняти. Ем, а тут є хижаки? А то ми жодного не зустріли.

— Не каркай, — тихо сказав Ріхард, — є звісно. Дивно що поки що не зустріли. Скажи, на дикій планеті ти теж відчувала погляди хижаків?

— Ага, особливо птахів. Але тут немов би людина в потилицю дивиться з ненавистю, а не тварина з бажанням з'їсти. Тому й кажу параноя.

— Так уже впевнена, що з ненавистю? — запитав Ріхард.

— Угу, школа була хороша, — сказала тихо — яких там тільки поглядів у потилицю не було, найчастіше не мовчки.

Далі йшли мовчки, чоловік кілька разів ловив мене, коли починала посковзуватися, і не давав упасти. Обід цього разу готувала не я. Мені Альфред постелив спальник і я, роззувшись, витягнулася на ньому. Заснути не заснула, але змогла відпочити трохи. Альфред навіть намет поставив, щоб у ньому намазати мені ноги маззю. Вона добре вбралася, так що і сліду не залишилося на шкірі. Але при цьому стала сильно пекти.

— З такою маззю я буду бігати, — жартома сказала я вкотре потираючи ноги, — це взагалі нормально, що вона так пече?

— Так, — сказали мені з різних боків.

— Тепер тобі буде не до втоми, — сказав командир — звіряча мазь. Болю не відчуваєш, ніжки гнуться і хочеться бігти світ за очі. Лише б це чортове печіння минуло.

— Здається, я єдиний хто нею не користувався. Знав би, що так пече, не намазав би тебе Іза, — він то намазував мені ноги, використовував для цього одноразові рукавички.

— Коли дія закінчиться? — намагаючись полежати і не чіпати ноги, запитала я.

— Якраз як на нічліг станемо, — зі співчутливою посмішкою сказав командир, — тобі ще гірше буде, коли підемо і почнеш потіти.

Альфред тихо завив.

— А як це змити? — запитав чоловік.

— Ні як, тільки терпіти. Були б у місті, є інший засіб, але в нас в аптечці його немає. Але краще не змивати, у неї м'язи хоча б працювати зможуть.

Що ж тепер, коли йшли, я болю не відчувала, навіть особливої втоми не помічала. Усі думки були зайняті тим, як печуть ноги. Забула навіть дивне відчуття, що за мною стежать. Просто відмахнулася як від настирливої мухи. Ну хто може стежити за мною в лісі?!

Для ночівлі табором стали коли вже стемніло. Ноги до того моменту вже не пекло вогнем. І відчуття що мене повільно підсмажують на рожні нарешті минуло. Альфред, бачачи мій стан, зрозумів, що я зараз просто завалюся спати. І якимось дивом зміг зловити і не дати ні куди лягти. Бо я була готова лягти і заснути де завгодно, навіть на цьому поваленому дереві. Чоловік повів мене до річки. Посміхнулася, усвідомивши, що всі наші привали були недалеко від джерела води. Чи то струмок, чи як ця гірська річка.

— Нам вже недалеко залишилася. Завтра підійдемо вже до гір, ця річка буде майже весь час недалеко від нас. По суті нам потрібно буде йти вгору за течією. Завтра побачиш красивий водоспад. Пропоную зараз нам роздягнутися і піти покупатися.

Спробувала воду, холодна, навіть дуже.

— Ти це пожартував? Вода крижана.

— Без жартів.

Побачила як Альфред поклав на землю кульок із нашими чистими речами для сну. І мило в мильниці. У воду мене все одно загнали. Ну точніше чоловік допоміг роздягнутися і підхопивши на руки заніс одразу на глибоке. Великих зусиль мені коштувало не волати і не подряпати коханого чоловіка. Він сам мене намилив і вимив. Потім ще боляче розтирав рушником.

— Садист, — фиркнула я вже в таборі.

Мене ще трясло від холоду. А шкіра горіла від розтирань.

— Як водичка? — весело запитав командир.

— Чудова, можете купатися, — буркнула я.

Альфред усміхнувся і подав мені кухоль із гарячим чаєм. А потім ще приніс теплу довгу кофту. Чай я пила сидячи в нього на колінах і гріючись в улюблених обіймах. До вечері всі сходили скупатися. Хлопці не стримували емоцій від зустрічі з холодною водою.