Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— А ти чому мовчала? — запитав чоловік.

Потиснула плечима.

— Мені хотілося подряпати тебе і втекти. Ти холоду зовсім не відчуваєш?

— Відчуваю. Просто ми вже давно нормально не милися, довелося терпіти.

— Як ноги?

— Хм, краще, на багато.

За вечерею Роман сказав:

— Судячи з карти, ми сьогодні дуже добре пройшли. Завтра маємо за кілька годин дійти до потрібної скелі.

— А скільки ми сьогодні прокрокували? — запитала я.

— Краще тобі не знати, — сказав він з усмішкою. — Завтра трохи більше відпочинемо, а після завтра будемо підкорювати гору.

Засинала я з відчуттям, що днями щось може трапитися. Намагалася відмахнутися від занепокоєння, але внутрішній голос наполегливо твердив бути готовою до неприємностей. Хотілося запитати в цього голосу, від кого в лісі їх чекати?