Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На п'ятий день іти справді було набагато менше, ніж минулі дні і ще до обіду ми підійшли до наміченої скелі. Вона вертикально йшла вгору, одразу оглянула її з точки зору полазити вона ідеально підходить і не дуже складна. Недалеко від неї розбили табір, тут збиралися пробути максимум три доби, включно з цим днем. Хлопці подейкували, що до вечора вже можна почати робити пробні сходження.
Поки ставили намети і готували обід, я придивилася до скелі, по ній була вже прокладена траса. Цікаво як часто вони сюди приходять? Із цим питанням підійшла до чоловіка.
— Не часто, кілька разів на рік. Якраз незадовго до зустрічі з тобою був тут. А цей похід трохи перенесли, з різних причин. Зокрема й через наше весілля. Ти сьогодні будеш робити пробний захід?
— Подумаю.
Хлопці знову запустили дрона, а я відразу відписала Антуану, що ми дійшли до наміченої точки. Пообідавши, дозволила собі полежати на спальнику подивитися на скелю і на небо. Тільки зараз розслабившись, зрозуміла, що буквально за кілька десятків метрів від нашого табору чути звук водоспаду.
— Альфред, тут поруч водоспад?
— Так, — сказав він з посмішкою — пішли, покажу. Тут красиві місця.
Ми пройшли буквально метрів п'ятнадцять, і я побачила річку, вона була внизу за метрів двадцять. Швидкий річковий потік і гостре каміння. Край скелі, на якій ми стояли, різко обривався і йшов униз. Вночі тут потрібно бути дуже обережною. Водоспад був метрів тридцять заввишки, красивий потужний.
— Завдяки тому, що зараз весна, і було багато дощів водоспад красивий. Ми якось взимку були, вода ледь текла і річка майже пересохла.
— Красиво тут і небезпечно.
— Так, тут категорично не можна стрибати. Великий ризик потрапити на каміння, їх тут багато. Зате я знаю тут стежки, як безпечно спуститися до води, — сказав він пошепки мені на вушко, це було б збудливо, якби не одне але.
— Ти в курсі, що вода крижана!
— І тебе це зупинить, щоб помитися?
— Хіба що руки помити й умитися і все!
— А якщо я тебе роздягну і занесу у воду?
— Нізащо!
Альфред відверто веселився.
— Що?
— Ти така кумедна. Так не схожа на більшість жінок, які й дня не проживуть без гарячої води.
— Спробували б вони помитися в теплій водоймі з хижими звірятами.
Принюхалася до свого одягу і сумно зітхнула, тхне, це м'яко сказано ще. Звісно, добре, що в мене ще третій комплект залишився чистим. Але помитися все ж доведеться. А то він теж завониться швидко.
— Доведеться лізти у воду, від мене смердить.
— Не помітив, — розсміявся Альфред, — зараз від усієї команди тхне дуже сильно, — він скривився і водночас усміхнувся мені, — тож не варто й заморочуватися. Пропоную взяти чисті речі і піти покупатися поки ще світло.
Речі взяли не похідні, а в тих, що будемо лазити по скелі. Таких комплектів у мене парочка, і вони все ще чисті. Роздягнулися до білизни, Альфред підхопив мене на руки і швидко зайшов у вируючу річку. Зі мною на руках занурився і швидко вийшов на берег. Довелося неймовірно швидко митися і так само швидко змивати з себе мило. Потім розтирали одне одного і стукали зубами.
— Як водичка — запитав командир, він прийшов із половиною загону.
Ми з Альфредом уже наполовину одягнулися.
— Підбадьорливо, — сказала я, постукуючи зубами.
Чоловік допоміг одягнути футболку і повів на верх, щоб я не бачила голих хлопців. У таборі влаштувалися на спальнику і грілися на сонці. Чоловік притискав мене до себе і цілував то в шию, то в скроню. А я сиджу і відчуваю його збудження.
— Хоч знову у воду йди, — сказав він, притискаючи мене міцніше, — я точно відпустку візьму. А то це не діло три дні в готелі і потім кілька днів на збори. Я хочу нормальний медовий місяць.
— Тільки не в готелі, нудьга смертна.
— Згоден. Але я хочу побути побільше з тобою.
— Ну ми ж можемо гуляти, просто будемо додому повертатися. І вдома влаштовувати романтичну вечерю. Хоч у кімнаті, хоч на даху.
— На вечерю ми можемо і в ресторан сходити, — мрійливо сказав чоловік, — я вже чекаю не дочекаюся, коли ми повернемося і опинимося в нашій спальні, одні. І я нарешті зможу тебе нормально обійняти і не стримувати себе. Виявляється це ще ті тортури, бути поруч і не могти дозволити те, чого так сильно хочеться.
За кілька годин, коли всі викупалися й обсохли, почали робити пробне сходження на прямовисну стіну. Вершина гори була за три кілометри. А стінка з трасою була максимум 50 метрів. Сьогодні планували підніматися не вище 20 метрів.
На стіні вже були вбиті гачки для страховки, і один із хлопців, Альфред сказав, що він у них найдосвідченіший альпініст, вирушив перевіряти надійність траси і всіх кріплень. Хлопець методично перевірив усі гачки і спокійно спустився вниз. Після чого відправили першу пару хлопців.
— Полізеш? — запитав Альфред.
— Угу.
— Нервуєш? — запитав він з усмішкою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безстрашність, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.