Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Ні, просто думаю, як краще підійматися. Адже я майже не була в горах. Більшість моїх вилазок це були тренувальні стінки, і від сили десять разів була на природі з інструктором та іншими альпіністами. І то все це було поки в школі вчилася. А потім тільки на дикій планеті... але там ти бачив усе досить просто.

— Думаю, у тебе все вийде.

Так і не помітила як усі хлопці зробили пробну вилазку. Зате замилувалася як підіймається чоловік. Ні як не звикну що Альфред мій чоловік. Звучить то, як приємно!

— Твоя черга, — сказав Роман, — правда, якщо хочеш.

— Хочу.

Пораділа, що зараз можна бути в легких спортивних штанях і футболці. А не в тій похідній формі, що ми були — зі щільної важкої тканини і на додачу важкі чоботи. Сама одягла страховку, все закріпила. Чоловік перевірив і тільки після цього мені дозволили підійматися на стіну.

Миттю забула про втому в ногах і труднощі походу. Заради цього варто було потерпіти. Асоціації з такими підійманнями на скелю в мене були тільки позитивними. Я Альфреду не сказала, але батьки завжди мене супроводжували, і навіть більше — вони організовували всі ці походи для секції, в яку я ходила. Зараз це був той промінчик приємних спогадів якого мені так не вистачало. Я розуміла, що батька внизу немає. Внизу зараз на мене чекає не батько, а чоловік, його друзі та товариші по службі. І це було не менш приємно.

— Ізо, давай спускайся! — крикнув Альфред.

Мабуть захопилася. Хм, справді це був останній гачок страховки. Скористалася моментом, обернулася, подивилася на краєвид, що відкривається. У мене перехопило подих, яка краса. Море зелені, саме море.

— Як гарно.

— Іза! — покликав чоловік.

Довелося відірватися від споглядання красот і спускатися вниз.

— Молодець! — похвалив Роман.

Хлопець, що перевіряв трасу, підійшов до нас.

— Гарна підготовка, молодець! Я Олег, якщо що.

— Дякую. Там так гарно!

— Так, — сказав Альфред з посмішкою і допоміг вибратися зі страховки, а то я була під враженням і не поспішала її з себе знімати.

Тільки зараз відчула смачні аромати вечері, що готується. Шлунок миттю відреагував на запах і почав бурчати. Чоловік посміхнувся, а мені стало так ніяково. Добре, що вечеря вже була готова і по суті тільки на мене й чекали. Приємно...

Після вечері попросила у Романа дрона, запустила його вище і зробила кілька красивих знімків.

— Найкраще на заході сонця робити, — сказав Олег, — я якось на телефон робив зі скелі. Краса просто неймовірна.

Заходу сонця довго чекати нам не потрібно було і хлопці зробили ще знімки на заході сонця. А я отримала повідомлення на пошту від Антуана. Коли відкрила пораділа, що вже поїла, а то б подавилася від подиву.

"Знайшов щоденники твого батька. Читав. Вибач, може ти була б і проти. Але тут є дещо, що ти маєш знати. Висилаю тобі".

Першою у файлі йшла фотографія батька з його батьками та старшою сестрою. Батько був зовсім молодим хлопчиком. На вигляд від 15 до 17 років. Під фотографією підпис що йому 16 років, сестрі 21. Батько писав, що до сьогоднішнього дня він обожнював сестру, поки не дізнався правду.

Помітила дату в кутку запису, це за кілька днів до того, як ми поїхали на Рів'єру. Одразу згадала, що напередодні в батька був огидний настрій і він не хотів летіти. Але ми з мамою його вмовили.

Читаю далі.

"Я ще пам'ятаю, що батьки були правителями на Меледіумі. Пам'ятаю, як їх звергли якісь бандити. Мені тоді було як на цій фотографії 16 років. Тоді ще дивувався, як вони знайшли наш дім. Я дивом тоді врятувався, а сестри тоді не було вдома. Пам'ятаю, як батьків звинувачували в якихось немислимих гріхах. Мовляв, вони собі привласнили всі багатства планети і не хочуть ділитися з народом. А що зробили ці бандити? Вони зрозуміли, що народ їх не підтримує, і стали під страхом смерті заганяти людей у шахти для роботи. Потім я дізнався, що вони прийшлі, не корінні жителі Меледіума. Мої батьки боролися, щоб багатства планети належали корінним жителям і вели програму грамотних розробок, таких, що не виснажуватимуть надра планети. Так багатства було менше, але і шкоди для планети не було.

Як зараз пам'ятаю, як організував тоді ополчення і кілька років збирав людей, зброю для перевороту. Мало було усунути загарбників. Потрібно було убезпечити планету від прийшлих. Я зумів за рік розробити щит для всієї планети і підпільно ми змогли його зібрати. А відразу після жорсткого повалення загарбників. Поки не прибула їхня підмога, запустили кораблі на орбіту і встановили щит. Ох як вони злилися, що не можуть пройти його. І вся їхня техніка згорає в щиті, як ракети згорають і не вибухають. Знали б, як я не спав довгі місяці, і працював як проклятий. Потім, трохи пізніше, я допрацював щит і зробив так звані "двері", через які можна пускати на планету невеликі кораблі. Такі, які не зможуть заподіяти нам шкоди. Розробку щитів доводилося поєднувати з управлінням цілою планетою.

За рік після повалення загарбників зрозумів, що мені правління обтяжливе і я банально починаю чахнути. Батько був природженим правителем, я винахідник. Довелося знайти людину, яка зможе стати наступником моєму батькові. Знайшов через кілька місяців. Він був не на багато старший за мене. Міхель легко справляється з управлінням усією планетою, ще й встигає військові навчання особисто організовувати. Він звісно радиться зі мною. Але швидко зрозумів, що від мене толк тільки як від винахідника.