Читати книгу - "Тінь гори"

257
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тінь гори" автора Грегорі Девід Робертс. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 235 236 237 ... 258
Перейти на сторінку:
Ти сказала Конкенону: «Може, наступного разу», коли він запропонував нам динаміту.

— Зараз? Ти згадуєш про це зараз?

— Конкенон не хлопець з наступного разу. Він одноразовий хлопець, і половина планети на достатній відстані.

— Ти не віриш у спокуту?

Вона була така мила, коли дражнила мене, але ми говорили про Конкенона, і до гори наближалися вбивці, щоб пришити нашого друга.

— Я не вірю Конкенону,— відповів я.— До чи після. Я не вірю в жодні його слова. Це може виявитися пасткою.

— Добре,— гукнула вона, розганяючись на стежці.— Приєднаєшся?

Розділ 83

Ми почули музику і співи сотні гармонійних голосів ще перед останнім вигином обсадженої деревами дороги до Халедового маєтку. Це була неначе в’язниця з прив’язаними до дерев прожекторами.

— Отара, мабуть, виросла,— тихо мовила Карла, коли ми зупинилися на стежці біля сходів і дивилися на залиту світлом веранду.— Оце так хор.

Дерева навколо нас із вилинялим у світлі прожекторів листям здавалися переляканими скелетами з піднятими вгору руками. Співи були досить інтенсивні, а співаки сп’яніли від релігії.

Халед вийшов на веранду крізь широкі двері, тримаючи руки на стегнах.

Він був чорною тінню навпроти світла, що повільно випалювало нам очі. З ним було ще дві тіні.

Він підніс руку, і молитовні співи зупинилися. Комахи знову сюркотіли в тиші.

— Саламалейкум,— привітався він.

— Валейкумсалам,— озвалися ми з Карлою.

Десь почали дуже голосно гавкати великі собаки. Такий звук змушує думати про гострі зуби і втечу. Карла взяла мене попід руку. Гавкіт був лютий. Халед знову підніс руку, і все затихло.

— Пробачте, не та касета,— сказав він, передаючи пульт іншій тіні.— Що ти робиш тут, Ліне?

— Ми прийшли побачити Абдуллу,— мовила Карла.

— Що ти робиш тут, Ліне?

— Те, що сказала вона,— відповів я.— Де він?

— Абдулла очистив себе для смерті й молиться,— пояснив Халед.— Ніхто не може його турбувати. Навіть я. Він наодинці з Аллахом.

— По нього вже йдуть,— повідомив я.

— Ми знаємо,— запевнив Халед.— Тут немає учнів. Ашрам уже деякий час не працює. Ми тут...

Співи знову розпочалися. Після кількох хвиль вони зупинилися посеред мантри.

— Припини гратися з пультом, Джабало! — гукнув через плече Халед.

Комахи й жаби знову привітали тишу.

— Ми готові до війни,— сказав Халед.

— Ну і де я вже таке читала? — зронила Карла.

Халед по-імператорському тримав руку.

— Це я поширив чутку, що Абдулла саме тут. Це я спровокував атаку за межами міста. Це пастка, Ліне, і ти в ній стоїш.

Знову загарчали собаки.

— Джабало! — заверещав Халед, і запис зупинився.

Халед пройшов у тиші, щоб приєднатися до нас на стежці. Він втратив половину набраної ваги і знову почав тренуватися. Він видавався підтягнутим, сильним, упевненим і небезпечним. Здавалося, що він навчився себе любити.

Він узяв мої руки у свої, нахиляючись ближче, але зашепотів до Карли.

— Привіт, Карло,— почав він, обіймаючи мене.— Я не можу прямо привітатися з тобою перед своїми людьми, бо ти — жінка у товаристві хлопця, який не член моєї родини.

Він міцно мене обійняв, шепочучи на вухо заради своїх людей, але звертаючись до неї.

— Мої співчуття з приводу втрати чоловіка. А тепер ти маєш піти з цього місця, бо сьогодні тут буде війна.

Халед відсунувся, але я притримав його за руку.

— Ти знав про це і не попередив нас?

— Тепер ти попереджений, Ліне, і маєш прийняти це як благословення. Ти мусиш піти. Мої люди нервуються. Давай не влаштовувати нещасних випадків.

— Аллагафіз, Халеде,— мовила Карла, відтягуючи мене.

— Перекажи Абдуллі... перекажи, що ми тут, на горі, якщо потрібно,— сказав я.

— Я перекажу йому, але зможу це зробити, лише коли почнеться бійка,— засмучено відповів Халед.— Мир вам обом цієї ночі.

Він помахав, бо ми вже відішли занадто далеко, щоб говорити. Ми помахали у відповідь і побігли, щоб почати довгий підйом на гору.

Я зупинив Карлу. Було темно, але світло блищало в її очах.

— Я можу тобі дещо розповісти?

— Знову? — розсміялася вона.

— Ця ніч може стати жахливою,— мовив я.— Тож якщо хочеш поїхати кудись далеко, я готовий тебе туди завезти.

— Спочатку попередьмо Ідриса,— посміхнулася вона, дивлячись на стежку.

Я переслідував її аж до вершини, і ми захекано вибігли на переповнене учнями плато, а ті спокійно вели пізні бесіди біля вогнища.

Ми знайшли Силвано і заштовхали його до великої печери для зустрічі з Ідрисом.

— Убивці,— прорік Ідрис, коли ми розповіли про те, що має статися.

— І досить вправні,— зауважив я.— Нам варто забиратися звідси, Ідрисе. Принаймні на цю ніч.

— Звісно. Ми маємо відвести учнів на безпечну відстань. Я негайно роздам інструкції.

— Я залишусь і захищатиму це місце,— заявив Силвано.

— Ні,— заперечив Ідрис.— Ти мусиш піти з нами.

— Я мушу відхилити цей наказ,— відповів Силвано.

— Ту мусиш піти з нами,— повторив Ідрис.

— Це просто прояв здорового глузду, Силвано,— втрутивсь я.— Якщо хтось звідти намагатиметься втекти сюди, а інші почнуть його переслідувати, то ніхто не буде в безпеці.

— Я мушу зостатися, майстре-джі,— не здавався Силвано.— А ви маєте йти.

— Люди бувають занадто хоробрі, Силвано,— сказав Ідрис.— Так само як і занадто віддані.

— Усі ваші слова тут, майстре-джі,— нагадав Силвано.— Тут більш ніж п’ятдесят незапакованих коробок. Ми не зможемо зібрати їх за цей час. Я залишуся й охоронятиму вашу роботу.

Я поважав його відданість, але вона здавалася занадто великим ризиком, занадто високою ціною за написане. Потім озвалася Карла.

— Ми залишимося з тобою, Силвано,— сказала вона.

— Карло,— почав я, але вона посміхнулася до мене чистим коханням, і... ну що тут вдієш?

— Здається, ти матимеш товариство, Силвано,— зітхнув Ідрис.

— Тоді все вирішено,— підсумував я.— Тепер я погано почуваюсь, бо ці події дісталися аж сюди. Пробачте.

— Брати відповідальність за рішення та дії інших — це гріх проти карми,— запевнив Ідрис.— Так само як уникати відповідальності за власні рішення і дії. Ти не є цьому причиною. Це не твій кармінний тягар. Остерігайся сьогодні. Ви благословенні, всі.

Він по черзі поклав руки нам на голови, вимовляючи захисні мантри.

Учні поскладали свої пожитки в шалі, зав’язали їх на вузол і позбиралися біля початку спуску донизу. Смолоскипи й ліхтарі

1 ... 235 236 237 ... 258
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь гори», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тінь гори"