Читати книгу - "Вовк-тотем"

— Сьогодні в обід ми з Батом їздили шукати коней, однак на півдорозі, коли щойно проминули один маленький схил, удалині побачили вовка, який, задерши догори свій зад, рив землю. Ми обидва саме сиділи на швидких конях, тож за одним ударом батога були вже там. Вовк, звісно ж, відразу втік на інший бік схилу, а ми під їхали до місця, де він рив землю, й побачили там невеличку нору, біля якої було чимало свіжої землі. Нора була в дуже потаємному місці — прямо під густою травою, тож якби не ця свіжа земля, її б дуже важко було помітити. Бат, як тільки побачив нору, відразу сказав, що вона — заяча, однак тут заєць влаштував не гніздо, а тимчасову схованку. У степу хитрі зайці мають по три-чотири гнізда, а крім того, ще й риють собі багато тимчасових схованок і в разі наближення ворога ховаються в них. Конопаси найбільше ненавидять ці нори, адже через них часто калічаться і люди, і коні. Минулого року один з найкращих коней Лхамжава через таку нору зламав передню ногу й став ні на що не здатний. Коли ми побачили цю нору, то прокинулась уся наша лють, ми зіскочили з коней і вирішили будь-що витягти цього зайця й убити. Нора виявилась більше метра завглибшки, ми просунули туди руків’я аркана й поворушили ним — усередині дійсно було щось м’яке, як виявилось — живий заєць. Вовки справді вміють рити нори — ще б трохи, і він його звідти витяг. Однак тепер вовк утік, а чим же ми могли рити нору далі? Бат сказав, що в нього є спосіб: він відв’язав аркан від руків’я, потім ножем зробив на руків’ї невеликий надріз, у який ми запхнули трохи жорсткої трави — так щоб держак став схожим на рогачку. Потім ми просунули його в нору й почали намацувати тіло зайця, а коли дісталися його нашою «рогачкою», то защипнули його за хутро й почали крутити рогачку, поки хутро разом зі шкірою повністю не накрутилося на руків’я аркана. Потім, притиснувши цим руків’ям зайця, ми почали тягти його назовні, і невдовзі Бат дійсно таким чином «викрутив» сірого з нори. Щойно показалась його голова, я відразу ж схопив його за вуха.

Усі троє хлопців разом закричали:

— Оце клас! Справжній клас!

Ґао Цзяньчжун сказав:

— Одного разу я теж виявив зайця, який заліз у нору і ніяк не хотів звідти вилазити. Однак на сьогодні я вивчив, нарешті, корисний прийом, як змусити його це зробити. Правильно ви кажете — скотарі набагато сміливіші й розумніші від селян. Дійсно вид діяльності багато в чому визначає людину. Раніше я ніяк не міг зрозуміти, в чому ж ми, китайці, гірші, аж ось воно, виявляється, що: коли сваримось у себе в конурі — так такі люті, що далі нікуди, однак коли боремось із кимось іззовні — так програємо. Така велика країна і так багато людей, але раптом дозволили якійсь маленькій Японії панувати тут вісім років, і якби Радянський Союз не направив свої війська, а США не скинули атомні бомби, то ще не відомо, скільки б тут японці панували. Однак не минуло й кілька років після поразки Японії, як із закордону почали надходити новини про те, що її економіка досягла рівня найпотужніших держав світу. От вам і «японські пірати», як виявилось, характер у них — ще той!

Хлопці розсміялись, а Чжан Цзіюань сказав Ченю:

— Справді, «хто працює з циноброю — той буде червоний», тобто, з ким поведешся, від того й наберешся, от і Ґао Цзяньчжун уже погодився з твоєю думкою.

Хлопці всілися за столиком і почали їсти просяну кашу, тушковану з грибним порошком баранину та засолені пір’я черемші.

Ян Ке сказав до Чжана Цзіюаня:

— У тебе ноги швидкі й ти знаєш усі новини, тож розкажи нам, що відомо про виробничо-будівельний корпус.

— Наш Комітет пасовища вже став Комітетом цього корпусу, — відповів Чжан, — перша партія кадровиків уже приїхала, половина з них — монголи, половина — ханьці. Після того, як корпус буде офіційно засновано, найпершим його завданням, мабуть, стане знищення вовків. Коли кадровики корпусу побачили, як багато лошат загризла вовча зграя, вони ледь не вмерли від люті. Вони сказали, що раніше, коли військові корпуси приходили в степ, вони найперше допомагали скотарям знищити бандитів, а тепер найпершим завданням є допомогти скотарям знищити вовків, тож вони спрямували сюди «відбірні війська й найкращих генералів», щоб допомогти народу позбавитись цього лиха. Вони, безперечно, мають добрі наміри, однак старі монголи з гіркотою говорять: «Розповідати цим військовим із селян про користь вовків — все одно що розсипати перла перед свиньми!» Незабаром вовки вилиняють, у них виросте довге хутро, і їхні шкури можна буде вигідно продати. У кадровиків корпусу зарплати теж невеликі, навіть радник чи директор на місяць отримують лише шістдесят-сімдесят юанів, а за одну шкуру вовка можна заробити відразу двадцять юанів, ще й призові, тож кадровики корпусу виявляють неабияку активність.

Ян Ке, зітхнувши, сказав:

— Ех, монгольські степові вовки, ви зайшли в глухий кут, утратили свою перевагу, тож швидше тікайте до Зовнішньої Монголії!

Лі Юань походив з аристократичного роду… Його мати була донькою сяньбійського аристократа Дугу Сіня й сестрою дружини китайського імператора династії Суй Вень-ді.

Якщо говорити про жіночу лінію засновника династії Тан та її перших імператорів, то, наприклад, прізвище матері Ґао-цзу (Тан Ґао-цзу Лі