Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Царівна (збірник), Ольга Юліанівна Кобилянська 📚 - Українською

Читати книгу - "Царівна (збірник), Ольга Юліанівна Кобилянська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Царівна (збірник)" автора Ольга Юліанівна Кобилянська. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 235 236 237 ... 244
Перейти на сторінку:
тямлячись, щосили. – Мамо! він двох нараз любив, слухайте, мамо!!

Іваниха Дубиха, що саме сиділа на лаві, побачивши нараз майже напівбожевільну доньку, лиш до стіни оперлася.

– Що за Гриць? – пішло глухе питання.

– Той, мамо, що раз зимою на коні тут був. Гарний такий! В лісі ми все сходилися; там ми любилися. Ліс один все знав. Гриць, мамо! – і розреготалася.

Стара підвелась важко.

– Так? – спитала, а потім додала: – Тобі він казав цвіту папороті шукати? – І, сказавши се, усміхнулась, мов останній раз в житті.

– Мамо!! – пішов окрик нечуваної розпуки на всю хату. – Мамо!

– Ти одна в мене була, – відповіла мати. – Одна на всім світі…

– Мамо!!

Дубиха не відповіла більше…

Тетяна впала на коліна перед нею… сповідалася…

. . . .

Годину пізніше Тетяна знов у лісі.

Летить шаленим кроком, мов сама стріла, до старої Маври. «Мавро!! – товчеться ніби голос в її грудях диким стогоном і шукає простору. – Мавро!!» Аж і опинилася.

Стара циганка перелякалася виду дівчини і відразу її обняла.

– Доньцю, – каже, – доньцю, яка в вас пригода?

– Мавро! – лиш крикнула і на грудях мов закаменіла.

В очах старої щось лиховісно блисло.

– Він? – спитала лише, викрививши уста з неописаним болем.

– Бере другу. Зрадив мене! – вистогнала Тетяна і знов, як перше, умовкла.

– Бачиш? А ти гадала, донько, – обізвалася Мавра, – що він буде тебе завше любити?

– О Мавро! – визойкнула Тетяна. – Любив-голубив, цілував, прирікав, Мавро, ще недавно, ще недавно тут ось в лісі, а тепер…

Мавра розсміялася нараз, мов з малої дитини.

– Та-ак? – цідить злобно. – Голубив, цілував?

– Голубив, цілував… ще останній раз з коня, по тучі… о… так щиро…

– По тучі? – дивується стара. – То він? – І нараз з глибоким жалем хитає головою і мов пригадує собі щось, шепче: – Боже, Боже!! – а потім, спам’ятавшись, обзивається твердо і з ненавистю: – То аби-сь знала, донько, що котрий найбільше милує, той найборше зраджує! Як цілує тебе, його серце вже з тобою прощається. Котрі так не робили?

– О, о, о! Мавро! – простогнала Тетяна, а відтак, закидуючи розпучливо руки позад голови, скричала: – Я збожеволію!

– Ні, доньцю, не збожеволієш, – успокоювала Мавра, – і я не збожеволіла. Ади, – тягнула спокійно, – як мене не то він, але всі відцуралися, викинули в ліс, мов звірюку, з-поміж себе, дитину забрали. Не здурієш. І я сьогодні живу, не збожеволівши, сама на всім світі, на цілу гору, на цілий ліс, а все через милування. І я не здуріла. Га-й, га-й! – аж заспівала своїм звичаєм, похитавши головою. – Не здурієш.

– А я збожеволію, Мавро, – впевняла глухо Тетяна. – Я збожеволію, не годна перенести. Що робити, Мавро?

Мавра стискає безрадно плечима, однак, надумавшись хвилину, додає:

– Я піду до нього і сама спитаю. Розвідаюсь, чи правда; хто се тобі казав? Звідки то все знаєш?

– Старий якийсь циган, котрого я, ідучи до тебе, здибала в лісі, все сказав. Він не брехав, – і тут розповіла Маврі про стрічу з старим Андронаті.

– А він звідки знав? – спитала незвичайно зацікавлена Мавра.

– Грицева молода сама переказувала оце ним до мене.

Стара циганка закляла, але небавом, утихомирившись, додала:

– Цить, донько, цить; я туди піду, розвідаюсь про все, донесу тобі правду. Цить, не гризися. Але знай, коли се правда, їм добра не буде. Ні йому, ні їй. Я тобі як мати – а де мати проклене, там нема щастя.

Тетяна мовчала, вже не ворухалася.

– Я попробую ще його назад навернути, – обізвалася по новій задумі Мавра успокоюючим голосом.

На ті слова старої Тетяна прокинулась, мов гадюкою вкушена. Прокинувшись, трутила вона Мавру з такою силою враженої гордості і погорди від себе, як недавно Андронаті, що та на лаву впала.

– Щоб ти не посміла! – кликнула і, випрямившись в цілій своїй молодечій стрункості, підсунула високо брови. – Я не одурила, – говорила погаслим голосом, – двох я не любила. Щоб ти не посміла. Я його вірно любила, – говорила з побілілими устами далі, – його одного; він мене зрадив, то що навертати? Не посмієш!

– То й маєш за свою вірність, – боронилась уражено Мавра роздразненим голосом.

– Маю, – відказала Тетяна твердо, віддихуючи важко з зворушення, і на хвильку вмовкла.

– Він одружиться, буде ґазда на все село – а ти?

Тетяна мовчала, однак мовчачи чимраз більше блідла.

– Він одружиться, буде ґазда на все село – а ти? – повторила Мавра все ще роздразненим голосом.

Тетяна поглянула на Мавру. Боже, що за очі!!! Як вона дивилася… дивлячись, благала, молила, відтак відповіла:

– Буду Тетяною – чим мала б бути? – із тим, як камінь, умовкла.

Мавра не зрозуміла її.

– І що йому зробиш?

– А ти що зробила, Мавро? – майже просичала Тетяна, підсуваючи високо чорні свої брови.

Мавра спершу вмовкла, потім закляла, а врешті сказала:

– Я покорилася долі, піддалася їй, та от і доживаю. Що було робити?

Тетяна поглянула на неї майже блудними очима.

– Ти, Мавро, – сказала твердо, – ти покорилася. Годна була.

– А ти що, доньцю, зробиш? Він тебе вже не візьме.

– Він мене не візьме. Ніколи не візьме, – обізвалася дівчина, однак мов не своїм вже голосом.

– Пропало твоє щастя… пропала твоя доля, – почала знов з жалобою Мавра і захитала головою по своєму звичаю.

– Ов-ва!! – відповіла тут нараз дівчина і, поглянувши на Мавру з розгорілим якимось поглядом, вийшла скоро з хати…

Надумавшись хвилину, Мавра вибігла за нею.

– Прийди за два дні знов, – кликнула. – Я піду завтра розвідати і принесу тобі правду. Прийди, як кажу, знов…

Тетяна оглянулась на сі слова старої, але не відповіла. Сходила скорим нерівним кроком білою стежкою вниз і зникла старій з очей…

. . . .* * *

Вернувши в свою хату, вдарилася Мавра п’ястуком в голову. «Се він, отже, той Гриць, царевич мій – він! Він, що заєдно, як казала Тетяна, на чорнім коні їздив, бо і в мене був на нім. Він з Третівки, он там за Чабаницею. Ой Господи, – забідкалася. – Де мала я свою голову, коли він був у мене? Я йому ворожила і не догадалася, що се він! Тетянин! Де була голова в мене? Мов ті птахи, тютюкали вони собі лісом, може, й недалеко мене, а я не остерегла».

– Тетяно, серце моє! – простогнала вголос. – Тетяно моя, серце моє, що тепер з тобою буде? Ти, я бачу, не Мавра, ти, я бачу, не перенесеш сього. Тебе вже жаль заглушує; Господи, змилосердися. Що ти змалку не мала? – говорила далі. – Все, що хотіла, мала. Завше було, як бажала… а тепер… – із жалю-розпуки за дівчиною Мавра за голову імилася, та тут вже і схаменулася. Ні. Вона піде до нього. Завтра. Скоро зазоріє, заким сонце зійде, вона буде в нього. Тепер знає все. Впаде йому до ніг і з душі попросить. «Синоньку, царевичу мій красний, – буду молити. – Не губи Тетяни. Яїї вибавила. Я її виголубила. Чим не

1 ... 235 236 237 ... 244
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Царівна (збірник), Ольга Юліанівна Кобилянська», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Царівна (збірник), Ольга Юліанівна Кобилянська» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Царівна (збірник), Ольга Юліанівна Кобилянська"