Читати книгу - "Лабіринт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ар’єж
П’ятниця, 8 липня 2005 року
— Вони пішли у печеру, — крикнув Нубель, люто кинувши слухавку, — з усіх найдурніших...
— Хто?
— Одрік Беяр та Еліс Таннер. Вони забрали собі в голову, буцімто Шелаг О’Доннел тримають на піку Суларак, і тому вже направляються туди. Таннер сказала, що там є ще хтось — якийсь американець Уїльям Франклін.
— Хто такий?
— Не маю жодного уявлення! — гримнув Нубель, хапаючи свій піджак з гаку на дверях та вискакуючи в коридор.
Муро пішов за ним.
— А хто розмовляв з вами телефоном?
— Черговий. Вони отримали повідомлення від доктора Таннер ще о дев’ятій годині, очевидно, але «гадали, що я не хочу, аби мене турбували під час допиту!» N’importe quoi![210] — перекривив Нубель носову вимову чергового.
Обоє чоловіків відрухово поглянули на годинник на стіні. Було вже п’ятнадцять хвилин по десятій.
— Як стосовно Домінґо й Брезара? — спитав Муро, зиркнувши на кімнату допитів далі коридором. Підозри Нубеля виправдалися. Обох зловмисників було заарештовано неподалік від ферми колишньої дружини Оті. Вони направлялися на південь до Андорри.
— Вони почекають.
Нубель рвучко відчинив двері, що виходили до стоянки. Двері грюкнули об стінку навпроти вогнегасника. Чоловіки поспішили вниз металевими сходами.
— Ти щось вибив з них?
— Анічогісінько, — відповів Нубель, різко зачиняючи двері авта й кидаючи піджак на заднє сидіння. Сам інспектор усівся за кермо. — Обоє мовчать, як стіна.
— Вони дужче бояться свого боса, ніж тебе, — промовив Муро, закриваючи дверцята. — Щось є про Оті?
— Нічого. Він поїхав на месу до Каркассона раніше. І відтоді про нього жодної звістки.
— Ферма? — припустив Муро, коли авто рвучко ринулося уперед до головної дороги. — А пошукова команда ще не доповідала?
— Ні.
Раптом задзвонив телефон Нубеля. Тримаючи правою рукою кермо, він дотягся до заднього сидіння, поширюючи в повітрі запах поту з-під пахв.
Він кинув піджак на коліна Муро і дико жестикулював, поки друг не завершив перевіряти його кишені.
— Нубель слухає!
Його нога різко натисла на гальмо, мало не змусивши Муро вилетіти крізь лобове скло.
— Putain![211] Чому, заради усього святого, я чую про це тільки зараз! Усередині є хтось? — Він прислухався. — Коли все почалося? — Зв’язок був не надто добрим, і Муро почув гудки. — Ні, ні! Залишайся там. Тримай мене в курсі.
Нубель кинув телефон на панель управління, увімкнув сирену і збільшив швидкість.
— Ферма горить, — сказав він нарешті, поставивши ноги на підлогу.
— Підпал?
— Найближчий сусід, який мешкає за півкілометра звідти, заявив, що чув кілька голосних вибухів, потім побачив полум’я і зателефонував до пожежної бригади. Коли ті приїхали, пожежа охопила вже усе.
— Там всередині хтось є? — схвильовано запитав Муро.
— Вони ще не знають, — відповів інспектор суворо.
* * *Шелаг то отямлювалася, то знову зомлівала.
Вона не знала, скільки часу минуло відтоді, як чоловіки покинули її. Одне за одним вимикалися всі її чуття. Шелаг більше не відчувала своєї фізичної оболонки. Вона не відчувала ні рук, ні ніг, ні голови, ні тіла загалом, неначе була невагомою і пливла кудись. Для Шелаг тепер не існувало ні холоду, ні спеки, ані каміння й бруду під нею. Вона була оточена власним світом — безпечним і вільним.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лабіринт», після закриття браузера.