Читати книгу - "Битва королів"

Санса вжахнулася.

— Це ж жінки, беззбройні, високого роду!

— Так, рід їх захищає,— погодилася Серсі,— але не так добре, як ти гадаєш. За кожну з них можна отримати чималий викуп, однак після божевілля бою солдати незрідка плоті жадають більше, ніж грошей. Та все одно золотий щит — це краще, ніж ніякого. А от на жінок на вулицях ніхто не зглянеться. І на служниць наших теж. Гарненькі — такі, як покоївка нашої леді Танди,— проведуть веселеньку ніч, але не думай, що це не торкнеться старих, немічних і бридких. Трохи випивки — і сліпі пралі та смердючі свинарки видадуться симпатичними, як ти, любонько.

— Я?!

— Будь ласка, не пищи як мишка, Сансо. Ти ж уже жінка, не забула? І суджена мого первородного сина,— королева ковтнула вина.— Якби під брамою був хтось інший, я б могла ще плекати надії, що його вдасться причарувати. Але ж це — Станіс Баратеон. У мене більше шансів спокусити його коня...— Помітивши вираз Сансиного обличчя, вона розсміялася.— Я вас шокувала, міледі? — гойднулася вона ближче.— Мала дурепа! Сльози — не єдина жіноча зброя. Є ще одна — в тебе між ніг, і ліпше тобі навчитися нею користуватися. Скоро ти дізнаєшся, як вільно чоловіки орудують своїми мечами. І одним, і другим.

Сансі, на щастя, відповідати не довелося: в залу знов увійшли двоє Кетлблеків. Сер Озмунд з братами користувалися в замку великою прихильністю, адже завжди з готовністю всміхалися й жартували, а з грумами й мисливцями знаходили спільну мову не гірше, ніж з лицарями й зброєносцями. Та, пліткували, найкраще вони спільну мову знаходили зі служницями. Останнім часом сер Озмунд посів місце Сандора Клігана біля Джофрі, і Санса чула, як пралі біля джерела казали, що він дужий, як Гончак, та ще й молодший і спритніший. Якщо так, думала Санса, чому ж вона ніколи не чула про цих Кетлблеків, поки сера Озмунда не взяли в королівську варту?

Опускаючись навколішки біля королеви, Озмунд розсипався в усмішках.

— Блокшиви вибухнули, ваш’світлосте. Все Чорноводдя у дикополум’ї. Сотня кораблів палає, а може, й більше.

— А мій син?

— Він на Брудній брамі з правицею та королівською вартою, ваш’світлосте. А перед тим перекинувся слівцем з лучниками на гурдиції, дав їм кілька порад щодо арбалетів, ага. Всі згодні, що він — бравий хлопчина.

— Краще б він лишався живим хлопчиною,— мовила Серсі й обернулася до Озмундового брата Осфрида, що був вищий, суворіший і мав обвислі чорні вуса.— Так?

Осфрид на довге чорне волосся надів сталевий півшолом, а вираз обличчя мав похмурий.

— Ваш’світлосте,— тихо заговорив він,— хлопці піймали грума та двох покоївок, які хотіли втекти через потерну з трьома королівськими кіньми.

— Перші зрадники цієї ночі,— сказала королева,— але, боюся, не останні. Нехай ними займеться сер Ілін, а голови потім виставте на палях під стайнею як пересторогу для інших.

Коли вони вийшли, Серсі повернулася до Санси.

— Ще один урок, який ти маєш затямити, якщо хочеш сидіти поряд з моїм сином. Такої ночі, як сьогодні, вияви доброту душі — і зрада вродить рясно, як гриби після зливи. Єдина можливість домогтися відданості — зробити так, щоб тебе люди боялися більше, ніж ворога.

— Я запам’ятаю, ваша світлосте,— мовила Санса, хоча раніше їй завжди казали, що любов — надійніший шлях до відданості, ніж страх. «Якщо колись я стану королевою, я зроблю так, щоб мене любили».

Після салату принесли крабові пироги. Тоді баранячу смаженину з пражем і морквою, яку подавали в хлібних мисках. Лоліс хапливо наїлася, їй стало зле — й вона заблювала і себе, і сестру. Лорд Гайлз кашляв, пив, кашляв, пив — і врешті вирубався. Королева кинула презирливий погляд на лорда, який лежав обличчям у хлібний мисці, а рукою — в калюжі вина.

— Боги, либонь, здуріли, коли розвели чоловічий рід такими, як ото він, а я, певно, здуріла, коли домагалася його звільнення.

Повернувся Осфрид Кетлблек у розмаяному малиновому плащі.

— На площі збирається люд, ваш’світлосте, просять притулку в замку. Не простолюд — заможні купці тощо.

— Накажи їм розходитися по домівках,— мовила королева.— Якщо не розійдуться, нехай наші лучники підстрелять одного-двох. І ніяких вилазок: браму не відчиняти за жодних умов.

— Як зволите,— уклонився він і пішов.

Обличчя в королеви було тверде й сердите.

— Шкода, сама не можу їм меча до горла приставити,— пробурмотіла вона, ковтаючи слова.— Маленькими ми з Джеймі були такі схожі, що навіть наш лорд-батько нас не розрізняв. Іноді ми жартома мінялися одягом і цілісінький день вдавали одне одного. Та все одно, коли Джеймі отримав свій перший меч, для мене меча не знайшлося. Пам’ятаю, я спитала: «А що дадуть мені?» Ми були такі схожі, що я не розуміла, чому обходяться з нами так по-різному. Джеймі вчили битися мечем, списом і булавою, а мене навчали всміхатися, співати й тішити. Він був спадкоємцем Кичери Кастерлі, а мене мали продати якомусь чужинцю, як коняку, на якій він їздитиме, коли схоче, яку він битиме, коли схоче, а потім викине, замінивши молоденькою кобилкою. Джеймі судилася слава й влада, а мені — пологи й материнство.

— Таж ви були королевою цілих Сімох Королівств! — вигукнула Санса.

— Коли у справу вступають мечі, королева — це, зрештою, просто жінка.

Келих Серсі спорожнів. Паж метнувся наповнити його, але вона перевернула посудину й похитала головою.

— Досить. Мені потрібна ясна голова.

Останнім подавали козячий сир з печеними яблуками. Залу саме наповнив аромат цинамону, коли Озні Кетлблек ковзнув до королеви й опустився навколішки між нею і Сансою.

— Ваш’світлосте,— пробурмотів він.— Станіс уже висадив на турнірному полі солдатів, а тепер сюди пливе ще більше. Зараз штурмують Брудну браму, а під Королівську браму підтягнули таран. Куць виїхав з міста, щоб відігнати їх.

— Ото вони перелякаються! — сухо зронила королева.— Сподіваюся, Джофа він з собою не брав.

— Ні, ваш’світлосте, король з моїм братом біля Шльондр — стріляють «оленерогими» по ріці.

— І це коли штурмується Брудна брама? От дурні! Перекажіть серу Озмунду, щоб негайно звідти забирався,