Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

дедалі більше тіл, всі збуджені, всі збентежені, в такому збентеженні, що перша дія бунту в студмістечку стала помилкою, приреченою на провал помилкою – декана зі студентських справ заперли в його ж кабінеті і перетворили на заручника (цю помилку наступного дня виправили, коли Генрі Коулмена звільнили), та однаково студентам, що брали участь у захваті будівлі, вистачило клепки утворити керівний комітет, що складався з трьох членів СДС, трьох із САТ, двох із Ради громадян коледжу та одного ні з ким не зв’язаного співчувальця, і скласти список вимог, у котрому викладалися цілі протесту:

1. Усі заходи дисциплінарного впливу від сьогодні припиняються, і умовні покарання, накладені на шістьох студентів, негайно скасовуються; студентам-учасникам теперішньої демонстрації оголошується загальна амністія.

2. Заборона президента Кірка на демонстрації у приміщеннях будівель Університету скасовується.

3. Будівництво спортзалу Колумбії в Морнінгсайд-парку припиняється негайно.

4. Усі майбутні заходи дисциплінарного впливу, що вживаються щодо студентів Університету, проходитимуть відкрите слухання в присутності студентів і викладачів, яке дотримуватиметься встановлених процедур.

5. Університет Колумбія від’єднується – на ділі, а не лише на папері – від Інституту оборонної аналітики; президент Кірк та опікун Вільям А. М. Берден подають у відставку зі своїх позицій у Раді опікунів та Виконавчому правлінні ІОА.

6. Університет Колумбія докладає всіх можливих посередницьких зусиль для зняття звинувачень, що висуваються сьогодні учасникам демонстрацій на будівельному майданчику спортзалу в парку.

Двері будівлі залишалися відчиненими. Стояв ранній день посеред звичного тижня занять, і як потім Рудд казав Фергюсонові, контингент СДС розумів, що вони не можуть дозволити собі відчуження студентів, що не беруть участь в акції, перегороджуючи їм шлях на заняття, котрі й далі відбувалися на верхніх поверхах. Їм хотілося перетягнути таких студентів на свій бік, і не було б сенсу в яких б то не було діях, здатних обернути більшість проти них. Будівля у той момент ще не була «окупована», отже, всередині неї відбувався сидячий страйк, і мірою того, як день хилився до вечора та поширювалися чутки про те, що відбувається в Гамільтон-холі, там почали з’являтися десятки осіб, не пов’язаних із університетом, члени СДС з інших коледжів, члени СКНД і КРР, представники різних організацій «Мир негайно», і всі ці люди приходили підтримати, приносили їжу, ковдри та інше необхідне й корисне для тих, хто проведе в будівлі ніч. Серед цих людей була й Емі, а от Фергюсон виявився надто зайнятим – записував усе, поки не забув, і часу на розмови з нею у нього не знайшлося. Замість цього він послав їй повітряний поцілунок. Вона посміхнулася й помахала у відповідь (одна з тих небагатьох посмішок, що вона виділила йому за останні кілька тижнів), а потім він забрався до редакції «Спектейтора» у Ферріс-Бут-холі, писати свою статтю.

Тієї ночі тендітний, недовговічний союз СДС і САТ розвалився. Чорні студенти хотіли заблокувати двері й не пускати нікого до Гамільтону, доки не будо задоволено шість їхніх вимог. Вони казали, що готові вистояти, а з огляду на розмови про те, що до будівлі потай вносять зброю, можна було зробити висновок, що переможний кінець, про який вони казали, може виявитися насильницьким. Тоді вже настала п’ята година ранку, численні години обговорення завели в глухий кут, суперечку при відчинених дверях – зачинених дверях владнати не вдавалося, і тепер САТ шанобливо пропонувала СДС полишити цю будівлю і зайняти собі яку-небудь іншу. Фергюсон цілковито розділяв позицію САТ, але водночас цей розкол завдавав йому суму та деморалізував його, і він розумів, чому для СДС це розлучення таке образливе. То Ронда Вільямс знову й знову казала «ні». То був його батько, що промовляв усе те гидке, що він казав після безладу в Ньюарку. От до чого прийшов увесь світ.

Парадокс полягав у тому, що без вигнання СДС того ранку повстання в Колумбії ніколи б не вийшло за межі Гамільтон-хола, і історія наступних шести тижнів стала б іншою історією, значно дрібнішою, а те великомасштабне, що з часом відбулося, було б не таким великим, щоб його хто-небудь помітив.

За кілька хвилин до світанку двадцять четвертого квітня вигнані члени СДС вломилися до Бібліотеки Лоу й забарикадувалися в кабінетах контори президента Кірка. Шістнадцять годин потому сотня студентів Архітектурного факультету захопила контроль над Ейвері-холом. Ще чотири години потому, о другій ночі двадцять п’ятого, двісті аспірантів заперлися у Феєрвезер-холі. О першій годині ночі двадцять шостого група, що від’єдналася від бібліотеки Лоу, захопила Корпус математики, і всього через кілька годин двісті радикально налаштованих студентів і не-студентів уже володіли п’ятим корпусом. Тієї ж ночі Колумбія оголосила, що університет погоджується на прохання мера Ліндсея призупинити будівництво спортзалу.

Університет зачинився, і в студмістечку не відбувалося ніякої діяльності, котра не була б діяльністю політичною. Бібліотека Лоу, Ейвері-хол, Феєрвезер-хол і Корпус математики вже не були бібліотекою й трьома корпусами, а стали чотирма комунами. Гамільтон-хол перейменували в Університет Малькольма Ікса.

Діти Нободедді казали «ні», і все одно ніхто нічого не знав.

Фергюсон вибивався із сил. П’ятиденна газета стала газетою семиденною, треба було писати статті, кудись ходити, з кимось спілкуватися, відвідувати збори, і все це – майже без або й узагалі без сну, ледве дві-три години за ніч, і майже без або взагалі без їжі, крім булочок, сендвічів із салямі й кави, кави й тисячі сигарет, проте так метушитися йому було корисно, усвідомлював він, бути так зайнятим і таким вимотаним чинило на нього подвійну дію – одночасно не давало заснути і заглушувало, а йому слід було не спати, щоби бачити все, що довкола відбувалося, і писати про ці події зі швидкістю й точністю, якої вони потребували, і йому необхідно було залишатися заглушеним, щоб не думати про Емі, котра для нього тепер була, вважай, Втрачена, майже зовсім пропала, і хоча й далі переконував себе, що воюватиме, аби знову її завоювати, що зробить усе можливе, тільки б не дозволити немислимому статися, Фергюсон знав: чим би вони не були одне одному в минулому, не цим вони стали зараз.

Вона залишалася з групою в Лоу, серед запеклих. Удень двадцять шостого, коли Фергюсон мчав через студмістечко до Корпусу математики, він помітив, що вона стоїть на виступі другого поверху, одразу за вікном кабінету Кірка. Справа від неї стояв Лес Готтесман, котрий навчався уже не в коледжі, а в аспірантурі Факультету англійської мови, а зліва від неї розташувався Гілтон Обензінгер, добрий друг Леса, хто був другом і Фергюсонові, одним з авторитетів «Колумбія Рев‘ю», і ось між Лесом і Гілтоном стояла Емі, і сонце сяяло на