Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Я гадав ти розумна дівчинка і сама здогадаєшся, що я не хочу тебе бачити, - його слова б'ють своєю жорстокістю.
- Ти визначься вже розумна я чи малолітка недороблена, - гірко усміхаюся, а рука на горлі злегка посилює захоплення, ще не боляче, але вже відчутно, - Ти робиш мені боляче.
- Не бреши, - стискає щелепи, здається він на межі взагалі відірвати мені голову, - Чого ти хочеш, Ава? Чого домагаєшся? Адже ти не просто так з'явилася на моєму горизонті.
- У тебе манія переслідування, Марат, - говорити стає важко, і я злегка хриплю, - У моєї подруги день народження. Її хлопець зробив їй сюрприз, привівши сюди. Я до останнього не знала, куди ми йдемо, - почала я виправдовуватися, тому що вигляд у нього був реально загрозливим, - І, якщо ти не помітив, я якраз збиралася додому. Тож відпусти, будь ласка, щоб я очі твої більше не муляла.
- Костя, - кличе він одного з охоронців, а коли той підходить, відпускає мене, штовхаючи вперед від себе.
Дістає з кишені штанів ключі від машини і кидає хлопцеві зі словами:
- Відвези її додому. Відповідаєш! - і йде, кидаючи мені наостанок, - Не з'являйся тут більше, Ава.
Злість у мені спалахує миттєво. Не встигаю навіть подумати, як наздоганяю його і з усієї дурі штовхаю в спину.
- Та пішов ти, придурок!
Марат різко розвертається і, хапаючи мене за потилицю, смикає голову на себе. Носи стикаються. Між нашими губами лише шалений подих. Одне на двох.
- Повтори що ти сказала? - вимовляє він оманливо спокійно.
- Ти чудово чув, - навіть не думаю відступати я, - Мені набридло, що ти мене, вкотре, безпідставно звинувачуєш. "Я нічого тобі не зроблю, якщо ти нічого не зробиш." Твої слова, Марат? То що ж я зробила, що ти так до мене ставишся?
Марат, повністю заспокоюючись, злегка відсторонюється і задумливо починає мене роздивлятися.
- Чи ти злякався? - а в мені кипить злість.
Погляд сірих очей опускається на мої губи. Я мимоволі облизую їх. Слух уловлює усмішку.
- Ніяк не можу зрозуміти - ти така смілива чи просто дурна?! - підозрюю, що запитання риторичне, тому просто мовчу, - Костю, ключі, - Марат простягає руку, куди послужливо опускається згаданий предмет.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фенікс, Валерія Дражинська», після закриття браузера.