Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий 📚 - Українською

Читати книгу - "Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий"

34
0
06.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сто тисяч. Хазяїн" автора Іван Карпенко-Карий. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 34
Перейти на сторінку:
заздрощів мелють язика­ми. Петро Тимофійович багатіє не по дням, а по часам, люде зазд­рять і плещуть!

Пузир. А звідкіля б же вона взяла?

Феноген. З базарю... Чого тільки на базарі не плещуть... (Глянув у вікно.) О, пан Золотницький!

Пузир. Петро Петрович! От спасибі йому, це велика честь для мене!

Феноген. А з ним той, як би його... учитель гімназії — Калинович.

Пузир. Із Петром Петровичем в однім екіпажі?

Феноген. Еге.

Пузир. От вже за це я не вхвалив Петра Петровича: колись там ще студентом, каже, Калинович дітей у нього учив, а тепер возиться з ним як приятель! І чого тому Калиновичеві від мене треба? Унадився до нас, як свиня в моркву.

Феноген. Глядіть, чи не до Соні!

Пузир. Отакої! Де ж таки? Рівнялась свиня до коня, та шерсть не така. Вони пройдуть в гостину, там їх Соня прийме, а ти клич економів — нехай ідуть сюди.

Феноген вийшов.

Ява V

Пузир (один). Чи не чули вони... Калинович сього­дня з города, він повинен знать правду про Петра. (Важко переводе дух.) Ху ти, Господи, як мене перетривожила ця звістка — аж в грудях здавило. Погано... погано. Ще, чого доброго, і я вскочу. Згарячу не придумаєш, що його робити. Перше всього треба заспокоїться. Ху ти, Господи...

Входять економи.

Ява VI

Зеленський, Ліхтаренко, Куртц і ще чоловіка три.

Ліхтаренко (з підносом, на которім хліб і вінки з колосся). Поздравляємо з іменинами, з наградою і з обжинками разом.

Пузир (приймає піднос). Спасибі, спасибі. Сідайте.

Сіли. Мовчать.

А ніхто з вас вчора не був у городі?

Економи переглянулись. Мовчать.

Ліхтаренко. Ні.

Пузир. Я думав, може, хто чув які цікаві новинки городські.

Мовчать.

А скілько у нас поставили кіп усього хліба?

Ліхтаренко. В близьких трьох економіях двадцять дві ти­сячі кіп однієї пшениці; а другий хліб ще не злічили.

Зеленський. Завтра скажемо.

Пузир. Поїду зараз подивлюся копи. Слава Богу, урожай хо­роший, аж дух радується!

Ліхтаренко. А вчора посадили...

Пузир (схоплюється). Посадили! Хто тобі казав?

Ліхтаренко. Ніхто нічого не казав. Посадили, кажу, у мене двадцять п’ять кабанів у саж для відкорму.

Зеленський. І я двадцять посадив.

Пузир. Ага! (Сміється.) Добре, добре, бо вже скоро і буряки треба копать. Починайте цей рік раніше, а то не управимось: сила буряка.

Ліхтаренко. Я за свої не боюся. Тепер мануйлівці — в на­ших руках!

Пузир. Хіба вже наділи взяв в оренду?

Ліхтаренко. Аякже, взяв!

Пузир. Митець! Чом же ти не говориш?

Ліхтаренко. Навмисне приберіг приятну звістку на сьогодня. І наділи взяв на десять літ, і казенна оброчна стаття за нами!

Пузир. Оце ти мене повеселив... А що, пане Зелен­ський?!

Зеленський. Та чи буде з того користь?

Ліхтаренко. Буде!

Зеленський. Побачимо.

Пузир. А почому взяв?

Ліхтаренко. Казенна по вісім карбованців, а наділи двад­цять п’ять карбованців десятина в год.

Пузир (цмока губами). Овва! Оце вже на Ліхтаренка не похоже!

Ліхтаренко. Не полохайтесь, бо і я, вибачайте, скажу: це вже на Терентія Гавриловича не похоже. Ми маємо під боком безземель­них робочих, — яку ціну дамо, за таку й підуть! Нікуди ж дітись, бо тут і дома, і замужем. От вам в десять літ певного бариша п’ятнад­цять тисяч тілько на одних робочих, а земля сама себе окупе!

Пузир. Ні, що не кажи, а таки прорвався! Я думав, що ти візьмеш дешевше!

Ліхтаренко. Не можна було ніяким способом: разів десять мусив напиватись з мужиками, музику наймав, сам танцював, на­силу витанцював! Одних розходів на підкуп несогласних та на угощеніє — п’ятсот сорок вісім рублів тридцять дев’ять копійок.

Пузир. Ой-ой-ой! Такі розходи!

Ліхтаренко. Та одступного за казенну землю з другими розходами чотириста п’ятдесят два рублі. Я щот покажу... А роз­киньте на десять літ, то й вийде по одній копійці на десятину; ко­ли ж невигодно, можна від наділів одказатись — єсть такий пункт. А як я винен, що не спитав, то розходи верну назад. Що робить?

Пузир. Оце вигадав! Посватав у мужиків землю, танцював на заручинах — і не повінчатись? Вінчаю! Тепер мужики нехай танцюють у нас на роботі по злоту в день! А ти маєш з чистої прибилі п’ять процентів від надільної оренди.

Ліхтаренко. Спасибі... З шкури вилізу, то і мені перепаде чимало!

Пузир. Заробиш — матимеш!.. Оце, бувши на зем­ському собранії, я дізнався, що туди, під Херсон, кругом голод. Кормів нема. Мужики продають по півтора карбованця коняку, по сімдесят п’ять копійок вівцю. У нас же кормів сила, одного сіна триста скирт. Так завтра ти, Карло Карлович, і Феноген візьміть з собою шість чабанів і поїдете на ярмарки і по селах, скуповуйте всіх овець! Вигодно: на руб — два буде баришу!!!

Куртц. Овса — сімдесят п’ять копійок?! Еті — да. Бєдний мушічок.

Пузир. Я не куплю — другі куплять.

Куртц. Еті — да!

Пузир. А що то у вас, Карло Карлович, в руках?

Куртц знімає платок з вещі.

Баранчик?

Куртц. Чушіло! У менья хлєб — нет, у менья — овса! І я поздравляйт хазяїн, баранчик, чушіло! Еті — да... Сосун баранчик! Чушіло моя робота. Парижська виставка — міндаль можна получал. Еті — да! Будіть стоял сто лєт. Еті немножко комфор присипал і мол, еті — нєт, еті — нікогда! Еті — да! Антик чушіло?

Пузир (розглядає). Чудово! Як живе — і очі дивляться! Спа­сибі!

Ліхтаренко. Карло Карлович не тілько шахмейстер, а ще й чучілмейстер.

Куртц. Еті — да! Куртц — спеціаліста чушіло. Я імейт мін­даль за роботу чушілов.

Пузир. Чудово, чудово! Однеси, Феноген, у мою кімнату. Вибачайте, там мене гості ждуть, та й у вас, певно, у кожного ді­ло є. (Пішов.)

Ява VII

Ті ж, без Пузиря.

Феноген несе чучело. Куртц його придержує і показує на шию чучела.

Куртц. Модель моя, міндаль, еті — да!

Ліхтаренко. І у вас мендаль, і у чучела мендаль.

Всі сміються.

Куртц. Ну, еті менья зовсєм не смєшиваєт! У менья мен­даль — еті — да, а у чушіло — еті — нєт; у чушіло еті модель.

Ліхтаренко (до Феногена). Краще здійміть, бо хазяїн як побачить, то подумає, що Карло Карлович в насмішку над ним причепив баранчикові на шию орден.

Всі сміються.

Феноген. І справді. (Пішов.)

Куртц. Еті... еті... Ліхтаренкі... Еті... маленькій мальшик! Еті — да. Серіозов еті — нєт, розсудов еті — нікогда, насмєшівал — еті да! Фі! Паскудство... Еті... еті большой мушік, еті зубоскаль! (Вийшов.)

Всі сміються і виходять за Куртцом.

Ява VIII

Феноген і Ліхтаренко.

Ліхтаренко (оглянувшись). Заробив дещо (дає гроші), нате

1 ... 23 24 25 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий"