Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лютеція 📚 - Українською

Читати книгу - "Лютеція"

324
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лютеція" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 82
Перейти на сторінку:
за це заплатив, бо взяв її так, як уживають нічний горщик, і нікому не спало на думку, що ті, хто вживають нічник, кохаються лише в нічнику Юлії. Що ж до кухарки, то її я не знав. Так само, як Мішалік, взяв я волошку Перлу і Рифку, а обидві були спокусниці. Зрештою — було в цьому щось особливе, що стільки жінок — чи справді, чи ні, Бог один знає — завагітніли від мене. Але сама доля страшно помстилася Юлії за її гомеопатичне лікування з панами Ігнацієм і М. Коли ці жінки розповіли їй, що були зі мною, кожна з них дістала по писку й гроші від 10 до 25 флоринів. Був там і плач, і перепрошування з тіткою. З’являється ще й колишня кухарка, обох оплатили, щоб представляти гостям. Додалися ще волошка — чорнявка на ім’я Перла й молода блондинка Рифка, обидві жидівки, обидві вагітні від мене; усе це вдень накопичується в Юлії, а вночі продовжуються її оргії з паном М.

Урешті Юлія перепросилася з паном Ігнацієм, і він почав бувати в неї. Мушу визнати, що з того часу поводився він пристойніше; було кілька його дурниць, згадка про мій вірш, який нібито я з плачем поніс до редакції „Dziennika Mód Paryskich“, вірш, написаний в Ожидові 19 травня 1840 р. і натхненний жіночим ідеалом, зібраним з волосся Сильвії, обличчя Марії і очей Анелі. Зрештою, коли Юлія вибухала гнівом до мене, пан Ігнацій казав, що я буду цим тільки пишатися, кажучи; „Дивіться, як вона за мною побивається, але я волію Кранцю, бо та кохає свою дитину й миліша від неї. Зрештою я маю цілу колекцію красунь на вибір“».

Тим часом розійшлася чутка з вуст графа Борковського про якусь особливу плодючість Вагилевича, начебто за свідченням докторів, які його непомітно оглянули в лазні. Доктори ці переконували, що Вагилевич для неплідних жінок — справжній скарб. Тут і кинулися до нього аристократки, які не мали спадкоємців і мусили страждати від подружніх дорікань.

«Перед Великоднем, — свідчить сам поет, — якась молода жінка, яка не мала дітей з чоловіком, незважаючи на води й лікування, а також на стосунки з іншими мужчинами за дозволом свого чоловіка, вирішує віддатися мені, але Юлія довідується про це, і пані каже, що не хоче піддавати себе докорам Юлії. Тоді ж закохалася в мене молода, дуже гарна блондинка, дочка багатого купця, жидівка, така собі Дафна й хотіла познайомитися зі мною. Довідується про це Юлія, кличе її до себе, але та не йде, а на слова Юлії, що ганьблять мене, відповідає: „А чому ви його любили?“ Дафна бере в батька 4000 флоринів, Юлія пише її батькові листа й викриває роман Дафни, у якому гудить і мене, і її. Дафну б’ють і віддають до виховничого будинку.

Ми бачили Юлію, як вона стала курвою, потім убивцею своєї дитини, а тепер обмовницею невинної і порядної дівчини. Побачимо її дальшу поведінку, яка є цілком послідовним продовженням попередніх дій.

Узимку, коли серце Юлії ґвалтувала її тітка, вона відгукувалася про мене в присутності моїх знайомих з великою повагою: він зробив мені таку приємність, що я його не забуду до смерті. Однак це почуття затьмила пиха особистої гідності. І внаслідок боротьби почуття з пихою вона часто погрожувала, що я перестану бути мужчиною. Адже з появою цих жінок, коли сильніше вибухнуло почуття ображеної пихи, Юлія переконалася, що я її ніколи не кохав, тоді як вона через мене стільки страждала і сподівалася, живучи зі мною, бути щасливішою. Казала: „він на лоні розпусти забув про мене, і якби тільки з одною мав справу, але він мав справу з жінками-страховиськами порівняно зі мною“. Їй дорікали, що й вона так поводилася, що моя поведінка геть не мусить її обходити; на це вона відповідала, що може робити, що лише забажає, але я повинен робити те, що вона хоче. „Якщо я йому коли й змушена буду пробачити, то при дуже страшних умовах“».

Доля обдарувала поета коханками заздрісними й невдячними. Щойно на його обрії з’являється нова пасія, як одразу старі забуті жертви любові налітають, мов галки, з усіх боків. Досить було комусь зазнайомити Вагилевича з подружжям Бартковських, як про це миттю довідалася панна Антоніна й застерегла пана Бартковського, що він колись може пожалкували про це. Адже вона знала, що поет уже має романс із Ернестиною Бартковською.

На найближчому балу в Бартковських Вагилевич перетанцював ледь не з усіма паннами на виданні, але найбільше уваги приділив Ернестині. А вона, трохи покрутившись у колі пліткарок, розповіла йому, як Юлія обурилася, побачивши тут Вагилевича:

— Спочатку вона тебе просто поїдала очима, а потім каже: «Як вони могли його приймати? Вони просто не уявляють усієї небезпеки. Якщо він ще й їхніх дівчат закохає в себе й покине, тоді допіру й стане для них непорядним». Мені це Антоніна переповіла.

— А тебе не зачіпала?

— Ні, вона боїться мене зачіпати. Одного разу я її відбрила, то вже не приндиться. Якось запитала: «І що ти в тому шелихвості знайшла?» А я відповіла: «Те, що ти втратила». І вона заткалася.

Коли поет мирно собі бесідував з Ернестиною, Юлія врешті не витерпіла і, наблизившись, прощебетала з нервовою усмішкою:

— Ваші очі блищать, як діаманти, — а потім додала: — Я знаю, будьте певні, що вас чекає поважна нагорода.

Що це мало означати? Яка нагорода?

Довідавшись, що Вагилевич далі зустрічається з Кранцею, Юлія добряче розгнівалася. Та так, що коли пан Ігнацій попрохав її руки, в нервах відмовила. За цю витівку дістала ляпаса від тітки, вирвалася й утекла.

Тим часом невтомний Вагилевич освідчився Сильвії, а та з обережності відразу подалася до Юлії, прохаючи в неї запевнення, що стосунки з Вагилевичем розірвані. Юлія, хитра бестія, відповідала недомовками, але так, що в Сильвії склалося враження, що стосунки між колишніми коханцями продовжуються, і вона своєю згодою на шлюб може стати їм на перешкоді. Порядна панна, звісно, такої ролі для себе не бажала.

Вагилевич зізнається, що уві сні йому вирвалося: «Юліє, віддай мені мою дитину!», а та якимсь чином це вловила й виголосила цілу тираду: «Я йому не віддам цю дитину, яка освіти в Галичині має навіть більше, ніж їй треба. Я її послала в село, бо боялася... не вбила, дивлячись на неї і пригадуючи кривду її батька. Він думає, що боялася! Ні! Смерті я не

1 ... 23 24 25 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лютеція», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лютеція"