Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Поміж сірих сутінків 📚 - Українською

Читати книгу - "Поміж сірих сутінків"

368
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поміж сірих сутінків" автора Рута Шепетіс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 65
Перейти на сторінку:
Я цим займуся. Мені і моїм дівчаткам треба їсти!

Вона стала рачки й почала колупати землю маленькою лопатою. Ми всі стали робити те саме. Охоронець сидів під деревом, стежив за нами і курив.

– А де картопля чи буряки? – спитала я в мами.

– Ну, схоже, вони мене карають, – сказала мама.

– Карають тебе? – здивувалася пані Рімене.

Мама на вухо переказала їй, чого від неї хотів командир.

– Але ж, Елено, ти б могла отримати особливі умови, – сказала пані Рімене. – І, напевне, додатковий харч.

– Нечиста совість додаткових харчів не варта, – сказала мама. – Подумай, чого вони б могли там від мене вимагати. І що могло б трапитися з людьми. Я на свою душу такого не братиму. Потерплю з усіма.

– Одна жінка каже, тут у п’яти кілометрах містечко. Там є крамниця, пошта і школа, – розповіла пані Рімене.

– Можливо, ми могли б туди ходити, – сказала мама, – і надсилати листи. Може, про чоловіків хтось щось чув.

– Будь обережна, Елено. Твої листи можуть ставити під загрозу тих, хто лишився вдома, – сказала пані Рімене. – Нічого не записуй, ніколи.

Я опустила очі. Я все записувала, у мене вже зібралося кілька сторінок малюнків і описів.

– Ні, – прошепотіла мама. Вона подивилася, як буркітлива жінка длубається в землі, і нахилилася до пані Рімене. – У мене є контакт.

Що це означає, який «контакт»? Хто це? І війна – зараз німці в Литві. Що робить Гітлер?

Мені цікаво, що ж сталося потім з нашим будинком і всім, що лишилося після нас. І чому ми займаємось оцим дурним копанням?

– Ну, до тебе хазяйка хоча б говорить, – сказала мама. – А нам дісталася дика баба, яка тягала Ліну за коси.

– Селяни не раді, – сказала пані Рімене. – Але вони й очікували нас. Вочевидь, цими днями в сусіднє село привезли кілька машин естонців.

Мама припинила копати:

– Естонців?

– Так, – прошепотіла пані Рімене. – Людей депортували і з Естонії, і з Латвії також.

Мама зітхнула:

– Я боялася, що так буде. Це безумство якесь. Скільки ж людей вони вивезуть?

– Елено, певно, сотні тисяч, – відповіла пані Рімене.

– Годі вам пліткувати, працюйте! – прикрикнула буркітлива жінка. – Я їсти хочу.

33

Ми вирили яму завглибшки сантиметрів із шістдесят, коли машина привезла маленьке відерце води. Охоронець дав нам перепочити. На руках у мене натерлися пухирі. На пальці поналипала земля. Для води нам не дали ні кухля, ні черпака. Ми нахилялися, як собаки, і по черзі пили з того відра, а білявий охоронець спокійно пив із великої фляги. Вода відгонила рибою, але мені було байдуже. Коліна в мене на вигляд скидалися на сире м’ясо, спина боліла від того, що кілька годин не розгиналася.

Ми копали на маленькій галявині, навколо був ліс. Мама попросила дозволу вийти в туалет і потягла мене й пані Рімене за дерева. Ми присіли, підібравши сукні, щоб полегшитися. Сиділи навпочіпки обличчям одна до одної.

– Елено, чи не передасте тальк, прошу вас, – сказала пані Рімене, підтираючись листком.

Ми розсміялися. То було таке кумедне видовище: сидіти кружка, тримаючись за коліна. Ми, власне, реготали. Мама так сміялася, що в неї кілька пасом волосся вибилося з-під хустки, якою вона пов’язала голову.

– Нашого почуття гумору, – сказала мама, в її очах від сміху набігли сльози, – його вони в нас не віднімуть, еге ж?

Ми сміялись, аж за боки брались. У темряві блимали ліхтарики. Брат Йоани видобував з акордеона грайливу мелодію. Мій дядько, який від душі почастувався чорничним лікером, нетвердо витанцьовував на задньому дворі будиночку, намагаючись наслідувати наших мам. Він тримав поділ уявної спідниці й хитався на всі боки.

– Ходімо, – прошепотіла Йоана. – Прогуляємося.

Ми взялися за руки й пройшли між темних будиночків до пляжу. У сандалі набрався пісок. Ми стояли на березі, і вода хлюпотіла біля наших ніг. Балтійське море мінилося в місячному сяйві.

– Як місяць виблискує, наче манить нас, – зітхнула Йоана.

– Так і є. Він кличе нас, – сказала я, запам’ятовуючи світло й тіні, щоб потім намалювати. Я скинула сандалі. – Ходімо.

– А я не маю купальника, – сказала Йоана.

– І я теж. То й що?

– То й що? Ліно, ми не можемо купатися голими, – сказала вона.

– Хіба хтось казав про купання голими? – спитала я.

Я увійшла в чорну воду просто в сукні.

– Ліно! Боже, що ти робиш! – вигукнула Йоана.

Я випростала руки перед собою і роздивлялася місячні тіні на воді. Спідниця невагомо спливла.

– Ану ж бо, люба! – я пірнула.

1 ... 23 24 25 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж сірих сутінків», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Поміж сірих сутінків» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Поміж сірих сутінків"