Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Різдвяні кружляння, Крістіна Лорен 📚 - Українською

Читати книгу - "Різдвяні кружляння, Крістіна Лорен"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Різдвяні кружляння" автора Крістіна Лорен. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 63
Перейти на сторінку:
обидві зі Східного узбережжя, тож навіть попри те, що він живе з моєю матір’ю, йому в радість проводити час зі своїми дівчатами на свята без ускладнень звідних сімей. Знаю, звучить тупо, бо я маю бути дорослою й не потребувати матусі і татуся на Різдво, але тільки один тиждень у році ми знову граємо справжню родину.

— Не думаю, що це — тупо, — каже Ендрю. — Раніше мені було тебе так шкода.

Така зміна теми дещо лякає.

— Мене?

Він киває.

— Чому?

Ендрю дивиться так, ніби відповідь — очевидна.

— Ні, правда, — дивуюся. — Чому?

— Бо кілька років я бачив, як сильно ти страждала через те, що обоє твоїх батьків приїжджали в хижку, хоча й очевидно були не разом. Фізично ти перебувала з нами, але часом здавалася такою… сумною, — говорить він. — А потім того року, як вони оголосили про розлучення, в тобі ніби відкрилося друге дихання.

Вражено дивлюся на нього. Він стільки в мені помічав?

— Пробач, — швидко додає Ендрю. — Оце наплів… Я не…

— Не треба, — перериваю. — Не проси вибачення. Я просто здивована, що ти на таке звертав увагу.

— Ми знайомі все життя, Мей. Хіба я міг не помітити? — знову усміхається він. — І ось ти приїхала цього року, вся така імпульсивна, й займаєш собою весь простір, ще й руйнуєш усі очікування. Така командна й вимоглива.

— Здається, я просто дивлюся на речі свіжим поглядом. Час вирости.

Ендрю збиває сніг із гілки.

— Увірвалася на свято з руйнівною силою.

Мене проймає бунтарський дух.

— Це більше схоже на те, ніби я дивлюсь, як моє життя тягнеться переді мною, і врешті вирішую робити те, що хочу.

— Ти хочеш джему та яблучного соусу до млинців? — жартує Ендрю. — Коктейлів на ґанку? Снігової битви?

З язика злітає:

— Тебе.

Його усмішка застигає, а потім повільно розгладжується.

— Мене? — з його грудей виривається незграбний сміх. — Що ж, ось я тут. — Він усміхається й розкидає руки, жестом показуючи навколо нас на дерева й сніг і миготливі вогники над головою.

— Це щось більше, ніж бажати твоєї компанії на ялинковій фермі, і, здається мені, ти це знаєш, — моє серце прискорюється. — Але можемо прикинутися, що я саме це й мала на увазі, щоб це не видавалося таким дивним.

Ендрю не зводить із мене очей, і я одночасно горда й нажахана, що йому від моєї поведінки забракло слів.

— Тобто… типу… — його брови багатозначно здіймаються.

Адреналін прибуває мені в кров.

— Ага. Саме так.

— Я припускав, що ви з Тео…

— Ні.

— Але він…

— Він, може, й так, а я — ні, — провина обдає мене холодом, і я прояснюю: — Тобто… я ніколи не відчувала це до нього.

— А-а-а, — навіть у блідому світлі видно, як Ендрю заливає гарячий рум’янець. Я зруйнувала те, що вже зав’язалося між нами? Можливо. Але, гадаю, це все згідно з інструкцією. Принаймні в наступному оновленні я знатиму, чого не варто говорити.

— Ходімо, — тягну Ендрю за рукав. — Знайдімо вже ялинку.

Ми рухаємось уперед, але тиша важчає. Сніг хрустить під чобітьми, Ендрю гучно ковтає сидр. Я порпаюсь у думках в пошуку іншої теми, але не можу нічого знайти.

Нарешті він порушує мовчання:

— У тебе є якісь… м-м-м… цілі на новий рік?

Боже, як це боляче. І з-поміж усіх відповідей, що тут же спливають у свідомості, речі, які я не можу сказати: «Я б хотіла зрозуміти, чому й далі подорожую в часі», — або ще неймовірніше: «Я б хотіла тебе поцілувати в губи. Я б хотіла звільнитися з роботи…».

Зупиняюся.

— Ага. Насправді вже є.

Керована імпульсом, що скидається на кляте одкровення, я дістаю телефон і починаю писати листа шефині.

Недо, будь ласка, вважай це моїм щомісячним звітом. Я ціную всі можливості, що ти мені дала, проте готова досліджувати нове. Буду рада поговорити більше після свят.

Усього найкращого. Мейлін

Перш ніж іще раз перепитати себе, я натискаю «надіслати». Глибокий вдих, повільний видих. Неда цінує щирість і прямоту. Це добре.

О Господи. Я справді це зробила. Я відчуваю полегшення, ніби з моїх плечей впала ковдра з грузилом.

— Ого, стало так добре.

— Що це було? — запитує Ендрю.

Розпливаюсь в усмішці.

— З роботи звільнилася.

— Ти… Прямо зараз? — його брови зникають під дикими кучерями. — Ого. Гаразд. Ти знаєш, що робиш, чи не так?

— Начебто, — заплющую очі та поволі набираю легенями повітря. — Давно треба було. Сподіваюся, щось таки зміниться.

— А як інакше? Це — серйозне рішення.

Підіймаю на нього погляд.

— Просто важко знати наперед, як буде правильно, поки щось не вибереш.

— Хіба це не правда? — Ендрю зупиняється перед іншим деревом, простягаючи руки так, ніби може його обійняти. — Ось ця.

Але це теж неправильно. Мій найбільший страх під час поїздки машиною перед аварією — перспектива зміни речей. Проте хіба не цього я хотіла, благаючи всесвіт? Щоб усе змінилося?

— Щось мені жодна не подобається, — зізнаюся.

— Але ж тут в прямому сенсі ідеальні ялини, — запевняє Ендрю.

— Саме тому й не подобаються.

«Зміни можуть піти на краще».

Проштовхуюсь крізь ряди в самий кінець, де сховані дерева, негарні з одного боку чи лисі у відкритому місці.

Аж ось у самому кінці маячить ялинка, що увібрала всі ці риси.

— Ось ця.

Ендрю регоче.

— В тата станеться серцевий напад, якщо ми витягнемо це з багажника.

— Насправді ні, — я дивлюсь на неї з усмішкою й відчуваю, що поза Ендрю подібна до моєї. — Не думаю.

Розділ чотирнадцятий

Поки Рікі з татом вивантажують із машини ялинку та встановлюють її, а близнята з Лізою пірнають у шухляди в пошуках улюблених прикрас, я сідаю в кінці кімнати, сповнена цієї нової дивної енергії. Щороку — навіть зараз — я разом з дітьми вишукувала декорації. Але якщо зміни означають сказати Ендрю про свої почуття й нарешті звільнитися з роботи, тоді варто ще й послабити мертву хватку навколо традицій та дозволити Кеннеді й Захарії керувати прикрашанням дерева.

А оскільки ми заглиблюємось у всі ці штуки з дорослішанням, зміни також означають, що я маю допомагати більше, а не скидати на Аарона чи Бенні миття того, що залишилось від коктейльної вечірки, розкидане по вітальні.

Поки я несу посуд на кухню, на мить по-справжньому звертаю увагу на хижку. Помічаю подряпини на підлозі, потертості на поруччях, залишені поколіннями рук, що ковзали по гладенькому дерев’яному різьбленню внизу сходів. Фарба здирається біля ліпнини над карнизом і вицвітає на стінах біля парадних дверей та

1 ... 23 24 25 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Різдвяні кружляння, Крістіна Лорен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Різдвяні кружляння, Крістіна Лорен"