Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

Перший бойовий виліт Кожедуба ледве не став для нього останнім – його Ла-5 був прошитий гарматною чергою ворожого «мессершмітта», а при поверненні літак був обстріляний радянськими зенітниками, в нього потрапили два снаряди. Ла-5 відновленню не підлягав. Івана навіть хотіли відправити на пост оповіщення, але за нього заступився командир полку, який розгледів у не дуже удачливому пілотові майбутнього аса. Тільки сороковий виліт Кожедуба закінчився результативно – 6 липня 23-річний льотчик на Курській дузі збив пікіруючий бомбардувальник Ю-87. Наступного дня він збив ще один «юнкерс», а 9 липня отримав перемогу відразу над двома «мессершміттами».

До жовтня 1943 року Іван Кожедуб, на той час вже командир ескадрильї, зробив більше 100 бойових вильотів і збив 20 літаків супротивника. 4 лютого 1944 року йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу. У травні льотчик отримав новий літак Ла-5ФН (бортовий № 14), побудований на кошти колгоспника-бджоляра із Сталінградської області Конєва. У серпні Кожедуб був призначений заступником командира 176-го гвардійського полку і почав воювати на новому винищувачі Ла-7. 19 серпня за 256 бойових вильотів і 48 збитих літаків ворога він був удруге представлений до звання Героя Радянського Союзу.

В кінці вересня 1944 року до Прибалтики для боротьби з винищувачами-«мисливцями» супротивника була направлена група льотчиків під командуванням Кожедуба. Їй належало діяти проти групи асів майора Хельмута Віка, за яким числилося, якщо вірити німецькій пропаганді, 130 перемог. Протягом всього лише декількох днів боїв радянські льотчики збили 12 літаків супротивника, втративши тільки два своїх. Три перемоги були на рахунку Кожедуба. Зазнавши такої нищівної поразки, німецькі аси були вимушені припинити активні польоти на даній ділянці фронту.

Останню свою перемогу у війні Іван Кожедуб отримав 17 квітня 1945 року, в п’ятому за той день вильоті збивши два «фокке-вульфа». Вже після перемоги над Німеччиною, 18 серпня 1945-го, він був нагороджений третьою «Золотою Зіркою».

За роки війни льотчик зробив 330 вильотів, в 120 боях збив 64 літаки супротивника – більше, ніж будь-хто в авіації антигітлерівської коаліції.

Серед перемог Кожедуба є дві, що стоять осібно. 17 лютого над Одером він збив винищувач Ме-262, ставши таким чином першим у світі пілотом, що збив реактивний літак. А незадовго до закінчення війни його «Ла» був атакований двома американськими «Р-51». Можливо, Іван Микитович і бачив, що перед ним союзники, проте часу роздумувати не було, і у результаті американські літаки були збиті.

У 1945 році американські пілоти просто помилилися, прийнявши «Ла» за німецький «фокке-вульф». Але вже через чотири роки вчорашні союзники стали супротивниками. Незабаром після закінчення в 1949 році Військово-повітряної академії Іван Кожедуб був направлений до Кореї, де прийняв командування 324-тою авіаційною дивізією. З квітня 1951-го по січень 1952 року підлеглі Кожедуба отримали 216 перемог, втрати ж становили всього 27 літаків.

У 1956 році І. Кожедуб закінчив Академію Генерального штабу, з 1964 по 1971 рік був заступником командувача ВПС Московського військового округу, з 1971 по 1978 рік служив в Центральному апараті ВПС, потім у групі генеральних інспекторів Міністерства оборони. У 1985 році Івану Кожедубу присвоїли звання маршала авіації. Помер знаменитий повітряний ас 8 серпня 1991 року в Москві.

Малиновський Родіон Якович

(1898—1967)

Воєначальник, державний діяч, маршал, міністр оборони СРСР

Родіон Малиновський, позашлюбний син одеської куховарки, народився 11 (23) листопада 1898 року. Коли почалася Перша світова, 15-річний хлопець умовив солдатів узяти його на фронт, де його зарахували піднощиком патронів у кулеметну команду. У вересні 1915 року він був важко поранений і отримав свою першу бойову нагороду – Георгіївський хрест IV ступеня. У 1916 році Родіон знаходився у складі Російського експедиційного корпусу. Після закінчення війни служив у Французькому іноземному легіоні, відтак повернувся на батьківщину тільки в жовтні 1919 року, де відразу вступив до лав Червоної армії.

Під час громадянської війни Малиновський воював у Сибіру, був командиром взводу 27-мої стрілецької дивізії Східного фронту. У 1920—1927 роках він начальник кулеметної команди полку, заступник командира батальйону, командир батальйону 81-ї стрілецької дивізії. У 1930 році Родіон Якович закінчив Військову академію ім. Фрунзе, після чого посідав посади начальника штабу кавалерійського полку, начальника сектора штабу округу, начальника штабу 3-го кавалерійського корпусу.

У 1938 році Р. Я. Малиновському присвоїли звання комбрига. Велику Вітчизняну війну він зустрів командиром 48-го стрілецького корпусу, розквартированого в молдавському місті Бельці. У перші дні війни Малиновському, незважаючи на плутанину і кількісну перевагу німецьких військ, вдалося зберегти боєздатність корпусу. У серпні 1941 року він був призначений командуючим армією, а вже в грудні того ж року прийняв командування Південним фронтом. Але в травні 1942 року стрімке зростання кар’єри Родіона Малиновського урвалося. Війська Південного і сусіднього Південно-Західного фронтів зазнали нищівної поразки під Харковом. Родіон Якович був знижений на посаді – його призначили командуючим 66-тою армією, що воювала під Сталінградом. З листопада 1942 року Р. Я. Малиновський командував 2-гою гвардійською армією, яка в грудні у взаємодії з 5-шою ударною і 51-шою арміями зупинила і потім розгромила війська групи армій «Дон» фельдмаршала Манштейна, направлених фашистським командуванням, щоб деблокувати оточене під Сталінградом угруповання.

Блискучі дії Малиновського дозволили йому повернути довіру Сталіна, який у лютому 1943 року знову доручив йому командувати Південним фронтом. Через місяць Родіон Якович очолив Південно-Західний фронт (пізніше перейменований у 3-й Український). Під його керівництвом була проведена Запорозька операція, в ході якої війська фронту стрімким нічним ударом оволоділи важливим вузлом оборони німців – Запорожжям.

З травня 1944 року Родіон Малиновський був призначений командуючим 2-м Українським фронтом. Через три місяці війська 2-го і 3-го Українських фронтів успішно здійснили одну з найбільших операцій Великої Вітчизняної війни – Яссько-Кишинівську. В результаті цієї операції були розгромлені основні сили групи німецьких армій «Південна Україна», була звільнена Молдавія. Радянські війська вийшли на румунсько-угорський і болгарсько-югославський кордони.

10 вересня Р. Я. Малиновському присвоїли звання маршала СРСР. У кінці війни спільно з іншими фронтами частини під командуванням Малиновського провели Віденську операцію, ліквідуючи фронт гітлерівців і з’єднавшись з військами союзників. За цю операцію Родіон Якович був нагороджений вищим радянським орденом «Перемога».

Після закінчення війни в Європі Р. Я. Малиновський був переведений на Далекий Схід, де прийняв командування Забайкальським фронтом. Під його керівництвом була проведена операція по оточенню і розгрому угруповання японських військ. На Далекому Сході воєначальник залишався протягом 11