Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

Батицький Павло Федорович

(1910—1984)

Видатний воєначальник, маршал СРСР, головнокомандуючий військами протиповітряної оборони (ППО)

Так уже трапилося, що нині ім’я маршала Батицького відоме перш за все у зв’язку із справою Берії. Такий епізод дійсно був у його біографії. Але насправді Батицький – це не тільки «людина, що розстріляла Берію». Павло Федорович стояв біля витоків організації військ ППО, його називали «кращим командувачем ППО в історії», «головнокомандуючим-інтелектуалом», йому довелося воювати не тільки на фронтах Великої Вітчизняної, але і в Китаї й Єгипті…

Павло Батицький народився в Харкові 14 (27) червня 1910 року в родині робітника. Після чотирьох класів школи потрапив у фабрично-заводське училище при заводі «Серп і молот», в 1924 році – в Харківську військово-підготовчу школу (ці школи були прообразом суворовських училищ). Далі були кавалерійська школа, служба в Білоруському військовому окрузі, навчання у Військовій академії імені Фрунзе. З вересня 1939-го по грудень 1940 року Павло Батицький знаходився у відрядженні в Китаї (як виявилось, це була не остання його поїздка в далеку країну), був начальником штабу групи радянських військових радників.

Війну Павло Федорович зустрів на посаді начальника штабу 202-ї моторизованої дивізії. З липня 1943 року П. Ф. Батицький командував 73-м стрілецьким корпусом у 52-ій армії на Воронезькому, Степовому, 2-му Українському фронтах, брав участь у битві за Дніпро, у Корсунь-Шевченківській і Умансько-Ботошанській операціях. З квітня 1944 року Батицький – командир 50-го стрілецького корпусу в 40-й армії 2-го Українського фронту, а в травні того ж року він прийняв командування 128-м стрілецьким корпусом в 28-й армії на 1-му і 3-му Білоруських фронтах.

У березні 1946 року Павло Федорович став слухачем Академії Генерального штабу, яку закінчив у 1948-му із золотою медаллю. Після цього йому довелося змінити військову спеціальність – замість сухопутних військ він був направлений у війська ППО, які були організовані зовсім недавно, – в 1945 році. У вересні 1948 року Батицький стає начальником штабу Московського району ППО, а в лютому наступного року він знову летить до Китаю. Його завданням було формування китайських військ ППО, які повинні були протистояти нальотам гомінданівської авіації.

У вересні 1950 року Павло Федорович був призначений начальником Головного штабу – першим заступником головнокомандуючого Військово-повітряними силами. На цій посаді його і застали події 1953 року, коли в боротьбі за владу після смерті Сталіна зіткнулися два угруповання – очолюване Хрущовим, якого підтримувала армія, і Берії. Батицький брав участь в арешті Берії й особисто виконав вирок суду в бункері штабу Московського військового округу. Про це йде мова у відповідному акті, підписаному 23 грудня 1953 року: «Цього числа о 19 годині 50 хвилин на підставі присуду Спеціальної Судової Присутності Верховного Суду СРСР від 23 грудня 1953 року за № 003 мною, комендантом Спеціальної Судової Присутності генерал-полковником Батицьким П. Ф., у присутності Генерального прокурора СРСР дійсного державного радника юстиції Руденка Р. А. і генерала армії Москаленка К. С. здійснено вирок Спеціальної Судової Присутності по відношенню до засудженого до вищої міри кримінального покарання – розстрілу – Берії Лаврентія Павловича».

У серпні 1954 року П. Ф. Батицький був призначений командуючим військами Московського округу ППО. З березня 1965 року – перший заступник начальника Генерального штабу Збройних сил СРСР, а з липня 1966 року – головнокомандуючий військами протиповітряної оборони країни – заступник міністра оборони СРСР. 7 травня 1965 року «за вміле керівництво військами і особисту мужність, виявлену в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками», П. Ф. Батицькому присвоїли звання Героя Радянського Союзу, а в 1968 році вище військове звання – маршал Радянського Союзу. У 1970 році Павло Федорович брав участь в операції «Кавказ» – радянській допомозі Єгипту у війні з Ізраїлем.

У 1978 році, через незгоду з включенням ППО до складу прикордонних військ, П. Ф. Батицький покинув посаду головнокомандуючого ППО. Помер Павло Федорович 17 лютого 1984 року в Москві.

Єременко Андрій Іванович

(1892—1970)

Воєначальник, маршал, полководець, що зіграв значну роль у Великій Вітчизняній війні

Син українського селянина, він народився 2 (14) жовтня 1892 року в селі Марківка (нині селище міського типу Луганської області), свою долю з армією пов’язав у 1913 році. Точніше, був змушений пов’язати – прийшов час призову. Через рік почалася війна, рядовий Єременко воював спочатку в Галичині, потім на Румунському фронті. Коли Луганщина була зайнята німецькими військами, Андрій організував партизанський загін, що боровся з окупантами. Згодом цей загін влився в Червону армію.

У роки громадянської війни Андрій Єременко служив у 1-й Кінній армії С. М. Будьонного, пройшов шлях від рядового червоноармійця до начальника штабу полку. Після війни були роки навчання – у 1923 році молодий командир закінчив Вищу кавалерійську школу, в 1925-му – курси удосконалення комскладу, в 1935-му – Військову академію імені Фрунзе. З серпня 1937 року А. І. Єременко командує кавалерійською дивізією, а з 1938 року – 6-м кавалерійським корпусом, разом з яким брав участь у поході Червоної армії до Західної України і Західної Білорусії, а потім до Литви.

У січні 1941 року Андрій Єременко був призначений командуючим 1-ю Червонопрапорною армією на Далекому Сході. Тут його і застала звістка про напад фашистської Німеччини на СРСР. Через вісім днів після початку війни Єременка викликали до Москви, де він був призначений заступником командувача Західним фронтом, на який припав один з найважчих ударів німецьких військ. У ході боїв Андрій Іванович був поранений, після лікування його перевели на посаду командувача знов створеним Брянським фронтом. Під час боїв частини фронту на чолі з командувачем були оточені, при спробі прорвати оточення в жовтні 1941 року він був серйозно поранений і евакуйований до Москви спеціально присланим літаком.

У грудні того ж 1941 року Єременко прийняв командування 4-ю ударною