Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– Ти бачила, як я блюю. – пиркнув він.– Мені нема чого боятися.

–Ну, формально я була в першому ряду.

–Ми ближче, ніж тобі здається. – засміявся він, притиснувшись до мене тісніше. – Це тісний зв'язок...

Тільки б не жартувати про його качан, що впивається в моє стегно. Тільки не жартуй. НЕ ЖАРТУЙ. І ні він не завівся, він просто в трениках. Просто, може, у трениках тканина приємна. Ну, дуже приємна. Або в нього там просто побільше, ніж було в Енді. Хм... Господи, ненавиджу свою фантазію.

– Зв'язок... – почала я, НЕ ЖАРТУЙ!!! – П'янчужок?

Я видихнула, слава богу.

–Саме так. – він ткнувся носом у мою шию, і я відчула, як він посміхається.

Я кивнула.

–Джек?

–Мм?

Він помовчав.

–Між нами тільки пиво? – запитав раптом він.

У мене затріпотіло серце. Як школярка, їй богу. Гидко.

– Ні, що ти... – почала я, а потім подумки вліпила собі по пиці. – Ще є віскі, джин, текіла, абсент... – обличчя Вінса похмуріло, і він, прибираючи руки з мого плеча і талії, піднявся, щоб закурити.

Я піднялася на лікті.

– Пухкий ротику, ти чого?

–А того.– він притулився до стіни і відкинув волосся на потилицю.– Третій день уже бухаю, як свиня, і не можу викинути тебе з голови.

Я підняла брови. Намагаючись не обмірковувати те, що він сказав, і не починати поволі посміхатися.

– Ясно. Вінсу просто потрібно ще випити.– сказала я, максимально недбало, простягнувши йому пляшку.

–Не хочу. – помахав рукою він.– Я і сьогодні не хотів. Хотів просто до тебе прийти, але зателефонувати тобі тверезим не наважився.

–Так, наважуйся. У моєму житті зараз і так порожньо. А тебе я рада

бачити.

Він глянув на мене і посміхнувся.

–Гаразд. Дякую тобі.

–Ходи сюди.

Він поклав цигарку і ліг поруч. Попри те, що формально мій день народження закінчився годину тому, він проходив чудово. Але не ранок. Ми з Вінсом так і прокинулися в обнімку. Коли я робила сніданок, помітила, що цистерна молока вже була порожня. Довелося відправити мого нічного відвідувача в магазин (господи звучить просто огидно, так само огидно, як наш діалог вранці:

–Там гроші на тумбочці...–почала я, готуючи омлет.

– Ні, ну я точно для тебе повія?– пирхнув він.

– Купи на них...–продовжувала я.

– Свою гідність?–здійняв брови він.

– Ні. У мене молоко закінчилося).

Я відчинила двері, зазирнувши в шухляду для листів, на моє нещастя, Велла якраз теж розбирала пошту і посміхнулася мені.

–Привіт.

Я коротко кивнула, молячись, щоб у вузькій шухляді не застрягла газета, а я не застрягла тут під акомпанемент ремарок, які мене абсолютно не хвилюють, ще на кілька хвилин.

– Сходила вранці в магазин, прикинь...

– Страшенно цікаво. Напиши про це книжку.– я витягла газету, чорт візьми! Застрягла сволота.

– Я не дорозповіла. Загалом, прикинь, зустріла в магазині хлопця, який уже рік підкочував, довелося ховатися за стелажами і бігти. – вона реготнула.

Я вирвала газету. Сходами піднімався Вінс, він усміхнувся.

– Мені здається, он той хлопець на мене витріщається. – шепнула Велла.

–Боже, та спустися ти на землю! – крикнула я.

Вінс зупинився біля моєї квартири.

–Крихітко, усе нормально? – запитав він, поклавши руку мені на талію.

я стримала регіт.

–Т-так... Йди всередину, я зараз.

Він чмокнув мене в маківку і забрів у квартиру. Велла підняла брови.

–Упс... він із тобою, так? Гарненький. Ну, знаєш, не красень, але симпатичний...

– Я, напевно, попрошу зараз про те, про що тебе ще ніхто не просив. – я взяла її за лікоть і провела до дверей її квартири. – Так, ось, Велл, завали свою чортову хліборізку, доки я її тобі не натовкла. Вкурила?

Я розвернулася і зайшла у свою квартиру, зачинивши двері.

– Крихітка, значить? – видихнула я, позбуваючись нудотних парфумів Велл у власних легенях.

– Чому ні? Ти крихітка.

– Ні. Я не крихітка.

– Крихітка. Знаєш, що хлопцям більше до душі мініатюрні дівчатка?

– Бо в душі ви всі педофіли? Дякую, полегшало.

Він розреготався.

– Це і є твоя шалена сусідка? – запитав Вінс.

Укол ревнощів. Я вже передумала роззуватися, щоб повернутися і таки набити Велл пику.

– Казала ж, закохаєшся.– максимально буденно зауважила я.