Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім 📚 - Українською

Читати книгу - "Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім"

460
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 143
Перейти на сторінку:
class="p1">Полишивши по  ліву  руку  Клов, вони виїхали на  високе узгір’я.

Стояв погожий передвесняний ранок. З-за Дніпра піднімалося чисте відпочиле сонце. Над  Києвом, що  відкрився їм  за  широкою долиною, здіймалися в  голубе   небо   веселі сизуваті дими. Під  кінськими копитами лунко похрускував молодий льодок...

Нарешті Київ. Знайома вузька вуличка. А ось  і Самуїлова оселя.

На  гучний стукіт ворота відчинив сам  господар. І аж сторопів, уздрівши Ждана і Любаву.

— Ви?  Яким вітром? От не ждав!  Заїжджайте, заїжджайте,  дорогі гості!  — Рум’яний після теплої хати,  простоволосий, в кожушку наопашки, він  щиро зрадів їхньому приїздові  і на  радощах метушився, куйовдив чуба,  потирав руки, а завівши коней до двору, поглянув пильно на  Любаву, що мовчазно сутулилася в  сідлі,   і злякано  вигукнув: — Та  на тобі  лиця немає, дівонько! Що  сталося?

Ждан миттю зіскочив на  землю, зняв дівчину з коня.

— Вона поранена,  дядьку Самуїле. Їй  потрібен знахар, щоб  кров  замовив, затамував... Цілу  ніч ми їхали  сюди  з Глібова. Князь узяв  його  на  щит  і всіх  вирубав...

— Князь Ігор? Усіх вирубав? З чого  б то?

— Я  потім розповім, дядьку Самуїле, а  зараз рятуймо Любаву!  Ти  бачиш — ледве  на  ногах  тримається...

— А так,  а так,  — заспішив Самуїл і, гукнувши конюшого,  звелів доглянути за кіньми, а сам, як  був напівроздягнений, простоволосий, повів приїжджих з двору. — Ходімо до Славути... Хай  він  подивиться.

Незважаючи на  ранній час,  боярин уже  сидів  за столом і щось писав. Самуїл ще  з порога сповістив:

— Вуйку, порятуй цю  дівчину... Це  Любава, з Глібова... Я  розповідав тобі,  як  вона з дідусем пригостила нас, коли ми  з Жданом замерзали в полі.

— Що  з нею?

— Вона поранена в руку,  боярине, — сказав Ждан.

— Роздягніть її і посадіть ось  сюди, на  лаву,  — кивнув Славута і, відчинивши двері,  гукнув  кудись у внутрішні приміщення: — Текле, Хорошку, принесіть гарячої води, чистого  полотна та  мою  скриньку із  зіллям! І приготуйте нам сніданок!

Поки Ждан знімав з Любави кожуха, боярин теж роздягнувся, залишившись в одній сорочці, засукав рукави і торкнувся Любавиної пов’язки.

Дівчина скрикнула, закусила губу.

— Їй боляче! — вигукнув Ждан і кинувся наперед, мовби хотів  відсторонити боярина від пораненої.

А той  поглядом зупинив його.

— Хто  тобі  ця  дівчина, отроче?

Ждан почервонів. А Самуїл хитро  прискалив око, як  він робив це  тоді,  коли мав  що  сказати, але  волів  краще промовчати. Та  спостережливий старий, не  дочекавшись відповіді, усміхнувся:

— А-а,  зрозуміло, — кохана! — і серйозно додав:  — Звичайно, Ждане, їй  буде  боляче, бо  рана, видно, глибока, — ген  скільки крові витекло... Але ж треба  потерпіти, — і погладив дівчину по голові. — Правда ж, Любаво? Потерпиш?.. Лягай, голубонько!

Він  підклав їй  під  голову подушку, а  сам  сів  поряд на стільці. Тим  часом немолода повновида жінка, певно кухарка,  внесла жбан гарячої води, а  Хорошко, підліток років чотирнадцяти, — сувій  полотна і ящик, наповнений різними знахарськими причандаллями та  маленькими горнятками з мазями. Поставивши все  це  на  підлогу, вони обоє відразу ж вийшли.

Ждан шепнув Самуїлові на  вухо, показуючи на  Славуту:

— Він  і знахарює?

— Він усе вміє, він до всього здатний... Знахарювати вміє теж... Та  куди  тим  знахарям! Він  учився у ромейських лікарів, а  тепер і  їх  заткне за  пояс!   Князь і  княгиня, коли треба, посилають по  нього, бо  має  він  легку  руку,  — теж шепотом відповів Самуїл. — Ось  чому  я привів вас  сюди...

Славута ножицями обережно розрізав просякнуту кров’ю, заскорублу пов’язку, що  прикипіла до рани, потім водою із жбана добре  змочив її, щоб  розм’якла, і тільки тоді рвучким рухом  віддер  від тіла.

З  рани хлинула кров. Любава затрепетала, скрикнула і знепритомніла. Ждан теж  здригнувся і  застогнав, ніби   то йому  так  заболіло.

Славута застережливо похитав головою.

— Нічого, нічого, від  обмороку не  вмирають. Зате   сукровиця та порчена кров зійдуть... А це  на  ліпше.

Він  відрізав довгий шмат тонкого вибіленого полотна, густо  намазав його маззю, що  пахла і  воском, і  медом,  і цибулею, і корінням лепехи, і ще  якимсь зіллям, і туго  обмотав руку.

Любава розплющила очі,  тихо  запитала:

— Де я? Що  зі мною? Славута погладив її по  щоці.

— Все гаразд, голубонько. Найгірше позаду... Та ти лежи, лежи, відпочивай поки що.  А ми  тут поприбираємо, погомонимо трохи, а Текля тим  часом сніданок подасть — підкріпимось, і тобі  відразу стане легше. А потім заснеш...

Поки Хорошко прибирав у хоромині, Славута прикрив Любаву барвистою ковдрою і запросив чоловіків сісти  біля столу.

— Ну,  Ждане, ти  з далекої дороги. Де  бував, що  видав, що чував?  Бачу,  не добро  занесло тебе з Любавою до Києва... Все,  все  розповідай!

Чим довше говорив Ждан, тим  смутнішими ставали очі старого боярина,  тим  більше нахмарювалося його високе чоло. А коли розповів, як  Ігор  узяв  Глібів, як,  не  жаліючи ні жінок, ні дітей,  ні старих, винищував усіх до ноги, затулив обличчя руками і з болем прорік, простогнав:

— Ох,  Ігорю, Ігорю, що  ж ти вчинив! З усіх Ольговичів, окрім Святослава, ти ж мені  найближчий, найрідніший! Як син! Я ж тебе,  малого, на руках  носив, уму-розуму вчив! А ти мене «обрадував»... Знаю,  гаряча в  тебе  кров, честолюбні помисли, нестримні пориви часом охоплювали тебе,  але щоб таке  учинити!... Де  ж твоє  добре  серце і честь  твоя  де?  Невже  спали вони в ту лиху  хвилину, коли заніс меча  на брата свого Володимира, коли затіяв нову  котору між  князями?.. А князь Володимир! Сміливий сокіл наш   переяславський! Перший серед  перших ратоборців у степу  половецькому! Як же  ти,  княже, насмілився залишити братію свою  на  краю поля половецького? Як  зважився піти  стезею татя-грабіжника? Хто надоумив тебе  рушити на  землю Сіверську з мечем і намірами ницими? — Славута замовк і, схиливши сиву голову на  руки, довго  сидів  у задумі, а потім, зважившись на  важливий крок, тихо  додав:  — Треба про  все  розповісти князеві Святославу...

2

Однак виявилося, що  Святослава в Києві не було  — поїхав  уранці з княгинею та синами у Білгород.

— Князь Рюрик запросив на  лови, — пояснив княжий покладник[31], якого вони здибали на  княжому дворі.

Самуїл і Ждан розчаровано розвели руками. Отакої! Знали  б  — відразу після сніданку навідалися б  сюди!  Славута своїх  почуттів не  проявляв ніяк. Мить подумав, а потім рішуче  сказав:

— Ну  що  ж,  тоді  і

1 ... 23 24 25 ... 143
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім"