Читати книгу - "Випадковий свідок, Мерайя Д Рок"

                Затишна квартира вже не здавалася такою затишною. Малкольм ще раз перевірив свої речі: все було цілим, нічого не зникло. Та відчуття, що хтось акуратно перевірив вміст його шафи, порпався в його одязі, шафках на кухні, документах…

                Малкольм знову перевірив папери, що лишалися в квартирі. Аромат магнолій і ванілі лишився на блокноті, який він забув на столі. Хтось читав його робочі записи і примітки? Детектив уважно перечитав все, що було написано в блокноті, і важко зітхнув. За винятком сьогоднішнього дня, там було все, абсолютно все, включно з іменами його вчорашніх підозрюваних.

                Хтось стежив за ним. Хтось, хто мав доступ до його квартири. Сара Монінг? Малкольм спробував пригадати, який аромат оточував її в день їхньої зустрічі, але крім того, що запах був солодким, він нічого не пригадав.

                Від напруги голова вже не просто гуділа. У скронях ніби працював відбійний молоток. Малкольма аж нудило від болю, і він вирішив просто відпустити все на самотік. Адже невідомий вже побував в квартирі, і вже побачив те, що хотів. Навряд чи він або вона повернеться, коли Малкольм всередині.

                Але пересторога зайвою не буде. Малкольм з останніх сил повернувся до дверей, накинув ланцюжок. Подумав хвилинку і підтягнув під двері невисоку, але досить важку тумбу, а на ручку дверей поставив чашку з кількома чайними ложками в ній. Якщо хтось спробує відчинити двері – він почує дзенькіт розбитої чашки і металевих ложок, а тумба і ланцюжок виграють трохи часу, аби Малкольм устиг отямитися і зняти пістолет із запобіжника.

                Перевіривши наостанок вікна, Малкольм нарешті проковтнув дві таблетки триплану і без сил впав на ліжко, запхавши заряджений пістолет на запобіжнику під подушку.

                ***

                Він не запам’ятав, як заснув. Просто за мить настав ранок, поряд з ліжком надривався телефон, а в ліве око світило сонце. Малкольм обережено, аби ненароком не спровокувати новий напад мігрені, підвівся і поглянув на телефон.

                Дзвонила Дебора. Він натиснув «Відповісти» і притис телефон до вуха.

                - Доброго ранку! – життєрадісно прощебетала судмедекспертка в трубку, і Малкольм скривився, вкотре подумавши, що йому варто вибити з неї рецепт молодості. – Я з новинами. Клейтон не той, хто тобі потрібен!

                - Я так і думав. – сонно пробурчав Малкольм. – Цей старий пеньок навряд чи свій зад дотягне від кухні до кімнати, не говорячи про…

                - Це ще не все! – перебила його Деббі. – Ти зараз сидиш?

                - А це до чого? – після прийому ліків Малкольм зазвичай «тупив» за визначенням Ерін.

                - Краще сядь, бо ти будеш в шоці! – Дебора проігнорувала буркотіння Малкольма і все так само щебетала в трубку. – Я сама ледь не впала, коли порівняла ДНК вбивці і Клейтона!

                - Стоп, ти ж сказала, що він – не той…

                - Ти пив триплани? – перемкнулась на іншу тему Дебора, усвідомивши, що голос детектива і його розумові здібності цього ранку відрізняються від звичних. – Мігрень, так?

                - Деббі, вона зараз повернеться! – гиркнув Малкольм. – Що в тебе?

                - В мене шокуючи новина. Вбивця – близький родич Дерека Клейтона. Скоріше за все – син.

                - Ох ти ж… - видихнув Малкольм. – Деббі, це точно?

                - З вірогідністю дев’яносто дев’ять і купа дев’яток відсотків! – задоволено промовила Дебора і лагідно додала. – Джексоне, викликай Коліна, ти не здатен сидіти за кермом. Давай так: ти приходь до тями, а я піднімуся нагору і сама перекажу Коліну, щоб він їхав до тебе. Гаразд?

                - Дякую, Деббі. Так і зробимо. – Малкольм важко зітхнув і відбився. В нього була година, аби зібрати себе докупки і обдумати почуту інформацію.

                ***

                Колін приїхав не сам. З машини вийшла Ерін Фламмер, елегантно притримуючи свій округлий живіт. Її обличчя було спокійним і розслабленим, але очі… Очі були крижаними, і погляд, яким вона зміряла Малкольма, був злим і ображеним.

                - Серйозно? – замість привітання, прошипіла вона. – Тобто, коліна ти викликав, а мене – ні?

                - Ерін, ти…

                - Вагітна, а не хвора! – вона тицьнула детектива пальцем в груди. – І тобі потрібні мої мізки, бос! За м’язи, нехай вже, відповідає Колін, але мізки!

                - Все, все, здаюся! – Малкольм підняв руки вгору, і тихо засміявся. – Гаразд, помилився. Вибач!

                - Отак краще! – Ерін задоволено посміхнулася і повернулася в авто.

                Малкольм сів поряд із нею, дозволивши Коліну вести авто до поліцейського відділку.

                - Отож, слухай, що ми накопали, бос. – Ерін, ніби то не вона щойно відчитувала свого боса, говорила спокійно і шанобливо. – Клейтон офіційно не має дітей. Взагалі. Він в нас одинак, і нее був помічений в тривалих стосунках з жінками.

                - А ви швидко то все накопали. – з овагою відмітив Малкольм.

                - Насправді, ми лише перевірили інформацію, яку нам надав Адам Фінлі, бос. – докинув з водійського сидіння Колін, вирулюючи в поворот до відділку. – Хлопець провів непогану роботу, вияснив, що Клейтон і Сара Фішборн мали одружитися, навіть назначили дату весілля. Але старий Фішборн за два тижні до назначеної дати примудрився програти в покер усі свої статки, крім тих, що були переписані на Сару. Там небагато було: зброярня, оці два будинки де Сара домовласниця, і шмат берегу Іст-Девілс-Лейку. Дрібниця, на фоні того, що він програв в одну ніч.

                - Тобто, історія про місцевих ромео і Джульетту – брехня? – Малкольм відчув, як усвідомлення розгадки підступає все ближче і ближче. – Сара мала вийти за Клейтона?

                - Ага! – тріумфально усміхнулася Ерін. – І вишенька на торті! Біллі Монінг-молодший народився на тридцять шостому тижні вагітності, рівно за тридцять шість тижнів після весілля!