Читати книгу - "Ходімо зі мною, Анастасия Хэд"

— Вирушаємо! До Прекестулена пару годин помірним кроком.
— Надіюся, — Лія закинула рюкзак на спину, — що ви туди напхали? Цеглу, чи що?

Майже. Оскільки зброю ми заховали у своїх рюкзаках, частину спорядження довелося перекласти в її, тож вага сумки суттєво зросла.
— Нічого, принцесо, йти не так вже й далеко. А в разі чого — ніхто не тримає. Пором ходить регулярно.

Лія спалахнула. Явно не любить, коли її недооцінюють. А Марк явно перегинав палицю, але перш ніж я встиг втрутитися, вона знайшла, що відповісти.

— Ні вже, ваша величносте, якось впораюсь, — прошипіла вона крізь зуби.

Так, подорож буде цікавою. І що тільки Марк так на неї вз’ївся — не второпаю.

Томас ішов першим, за ним Марк і Лія, я замикав. Через вологість і, здається, недавній дощ, дорога була слизька. А тропа й без того непроста: постійні підйоми й різкі спуски змушували нас добре попітніти. Лія трималась молодцем. Але це лише початок.

Лія

Марк виводить мене з себе, а це, між іншим, дуже важко зробити. Мабуть, у нього якийсь особливий дар, хоча зухвалих я ніколи не любила. Про те, що цей ловелас поїде з нами, я дізналася ще до зборів, але вже тоді ця новина мене засмутила. Схоже, в нас із ним “взаємне кохання”. Ну та й нехай.

У рідкісні моменти привалів я милувалася краєвидами навколо, а не лише Марковим задом, що маячив попереду, і мокрою звивистою дорогою з купою велетенських валунів. Зелень усюди: куди не глянь — високі сосни, ялини, густі кущі з невідомими ягодами. Мама мені казала, що не можна куштувати те, чого не знаєш, тож від думки про заборонену ягідку я миттєво відмовилася. Та й не хотілося потрапити на очі нашому провіднику. Страшнуватий тип. Від нього у мене мурашки по шкірі, особливо після недавньої розмови. Можливо, він усіх своїх туристів лякає, щоб слухались, але все одно моторошно. А з огляду на те, що після зустрічі з Яриком зі мною відбуваються вкрай неприємні речі, мій страх цілком виправданий.

Але будемо розраховувати на краще.