Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

«Гряде Вічновій…»

За шістдесят два дні. Мені не встигнути.

Та більше часу в нього, схоже, не було.

5. Ідеали

–«...до перемоги й довгоочікуваної помсти».

Покликачка мала із собою текст королівського указу, переплетений між двох обтягнутих тканиною палітурок, хоча слова, котрі той містив, вочевидь завчила напам’ять. Воно й не дивно: один лише Каладін зажадав, щоб та повторила монаршу прокламацію тричі.

— Прочитайте ще раз, — попросив капітан, сідаючи на камінь біля багаття Четвертого мосту.

Члени його команди переважно принишкли, поопускавши свої миски зі сніданком, а поряд твердив про себе почуте Сиґзіл.

Покликачка зітхнула. То була тілиста світлоока молодиця, у чиє чорне волосся примішалися руді пасма, які свідчили про предків-веденів або ж рогоїдів. Табором мали ходити десятки жінок на кшталт неї, зачитуючи і, за потреби, пояснюючи Далінарові слова.

Вона знову розгорнула свій «гросбух». «Командир будь-якого іншого батальйону, — знічев’я подумав Каладін, — неминуче переважав би її за рангом і суспільним становищем».

— «Іменем короля, — почала покликачка, — Далінар Холін, Великий князь війни, наказує змінити спосіб здобуття й розподілу яхонтосердець на Розколотих рівнинах. Віднині їх почергово здобуватимуть двоє великих князів, що діятимуть у парі, а всі трофеї відходитимуть королю, який вирішуватиме — ґрунтуючись на боєздатності й вірнопідданості кожної зі сторін — кому яка частка належить.

Великих князів, чиї армії відповідатимуть за здобуття чергового яхонтосерця, визначатиме наперед затверджена послідовність. Бойові тандеми не будуть постійними, а залежатимуть від тактично-стратегічної сумісності. Виходячи з положень дорогого всім нам Кодексу, ми очікуємо, що чоловіки й жінки наших армій вітатимуть цей вирішальний крок до перемоги й довгоочікуваної помсти».

Покликачка гучно закрила «гросбуха» й, підвівши очі на Каладіна, звела довгу чорну брову — майже напевне підмальовану тушшю.

— Дякую, — сказав той, і світлоока, кивнувши, подалася до плацу наступного батальйону.

Каладін звівся на ноги:

— Що ж, от і грянула буря, на яку ми чекали.

Обслуга закивала головами. Після вчорашнього дивного казусу з проникненням стороннього до Далінарових покоїв розмова в Четвертого мосту не клеїлася. Каладін почувався дурнем. А втім, Великий князь війни, здавалося, нітрохи не зважав на той інцидент. Він знав куди більше, ніж казав капітанові. «То як же мені виконувати покладені на мене обов’язки, якщо я не маю потрібної інформації?»

Каладін не прослужив начальником охорони і двох тижнів, а політичні махінації світлооких уже стромляли йому палки в колеса.

— Від такої прокламації великі князі аж піну пускатимуть, — озвався від вогнища Лейтен, який розплутував ремінне кріплення Белдового нагрудника: каптенармус видав його з перекрученими пряжками. — Ще б пак: у них-бо чи не все впирається у яхонтосерця. Сьогоднішні вітри принесуть бурю невдоволення.

— Ха! — видобув Скеля, насипаючи Лопенові, який прийшов по добавку, ще ополоник рагу. — Невдоволення? Від сьогодні це називатимуть бунтом. Ти що, прослухав згадку про Кодекс? Ця прокламація — плювок в обличчя тих, хто, як ми знаємо, не дотримує своїх обіцянок.

Рогоїд усміхався: здогадно тому, що думка про гнів — або й бунт! — великих князів його потішала.

— Моаше, Дрегі, Марте й Ете — ви зі мною, — наказав Каладін. — Треба змінити Шрамма з командою. Тефте, як там справи з тренуваннями?

— Просуваються, але дуже повільно, — відповів йому той. — Хлопці з решти мостонавідних команд… Скажімо так: до нас їм далеко. Келе, тут треба придумати ще щось — якийсь додатковий спосіб, щоб їх надихнути.

— Я над цим поміркую, — пообіцяв Каладін. — А доти спробуймо їжу. Скеле, наразі в нас усього п’ять офіцерів, тож крайнє приміщення можеш забрати під комору. Холін дав нам право безперешкодно отримувати в каптенармуса все, що завгодно, — тож напхай її повну.

— Повну? — перепитав Скеля, і його обличчя розколола широченна усмішка. — Повну-повнісіньку?

— З верхом, — підтвердив Каладін. — Ми місяцями їли юшку та рагу з Душезаклятої крупи. Тож протягом наступного місяця Четвертий міст харчуватиметься по-королівськи.

— Тільки щоб жодних мені панцирів, — озвався Март, беручи свого списа й надягаючи формений кітель. І тицьнувши пальцем у бік рогоїда, додав: — Те, що тепер ти можеш роздобути які завгодно інгредієнти, не означає, наче ми залюбки з’їмо казна-що.

— Висотнохворі низовинці, — буркнув Скеля. — Вам що, сили не треба?

— Ні, дякую: я ліпше зуби збережу, — відказав Март. — От навіжений рогоїд!

— Я готуватиму дві страви, — мовив той, приклавши руку до грудей, неначе салютуючи. — Одну для хоробрих і одну для дурних. А ви зможете обирати, яка кому до смаку.

— Бенкет та й годі, — втрутився Каладін. — Скеле, треба, щоб ти підготував кашоварів і для решти казарм. Навіть якщо тепер, зі зменшенням чисельності регулярної армії, в Далінара є для нас зайві кухарі, я хочу, щоб мостонавідники були самодостатніми. Лопене, тебе я віднині призначаю заступником Скелі, а Шена з Даббідом — твоїми помічниками. Щоб перетворити цю тисячу неборак на солдатів, починати слід із того самого, що й з усіма тут присутніми — наповнити їхні шлунки.

— Зробимо, — засміявся Скеля, плескаючи по плечі паршмена, який саме підійшов по добавку. Шен лише останнім часом аж так осмілів і, здавалося, почав менше ховатися в задніх рядах. — Я навіть чалове лайно в казан не додаватиму!

Довкола захихикали: Скелю ж бо свого часу саме за це й запроторили в мостонавідники. Каладін рушив до монаршого палацу — того дня Далінар мав важливу зустріч із королем — аж тут до нього долучився Сиґзіл.

— Знайдете хвилинку, сер? — тихо спитав азіш.

— Так, якщо треба.

— Ви обіцяли дати мені можливість виміряти ваші… особливі здібності.

— Обіцяв? — перепитав Каладін. — Щось не пригадую…

— Ви хмикнули.

— Хмикнув?..

— Коли я згадав про вимірювання. Вам начебто здалося, що це гарна ідея, і ви сказали Шраммові, що з нашою допомогою могли б ліпше збагнути свій потенціал.

— Гадаю, так і було.

— Нам треба точно знати, що вам до снаги: діапазон можливостей, час утримування Буресвітла. Ви ж згодні, що чітке усвідомлення меж ваших здібностей стало б цінною інформацією?

— Так, — неохоче погодився командир.

— От і чудово. В такому разі…

— Дай мені кілька днів, — попросив Каладін. — Підготуй місце, де нас ніхто не побачить, а тоді… що ж, гаразд: тоді я згоджуся на ваші експерименти.

— Чудово, — відказав Сиґзіл, — бо я їх уже розробляю.

Азіш спинився й далі не пішов, а капітан із рештою продовжили свій шлях.

Поклавши списа на плече, Каладін розслабив п’ястка. Він-бо частенько виявляв, що стискає ратище надто сильно — аж до побіління кісточок — неначе частина його й досі не вірила, що зброю тепер можна носити прилюдно і ніхто її більше