Читати книгу - "Подвійна гра в чотири руки"

Той ствердно кивнув, Муся кивнула княжні, і та повела далі:

— …Так! Я заходила до нього увечері! Вимагала лише одного: аби він узаконив сина! Самі розумієте — моє становище в світі зобов’язує… Він… Він… — княжна схлипнула, знову прикрила обличчя руками і здушено вигукнула: — Він висловив сумнів щодо свого батьківства! Негідник!

Її прекрасні очі гнівно зблиснули.

— Тоді я кинула перстень йому в обличчя і пішла геть! Але я не вбивала…

Вона розридалася, повторюючи:

— Це так… так принизливо, так жахливо… Я цього не витримаю!

Муся співчутливо захитала головою, ледь не кидаючись обіймати нещасну.

Олексій звів очі до стелі: о загадкова жіноча душа!

Ще пару годин тому одна запроторила іншу під цей сумнівний арешт, а нині готова кинутися їй на груди.

Можливо, я чогось не розумію, подумав Олексій і вирішив не втручатися в сентиментальну сцену, а терпляче чекав, доки на лаві «підсудних» опиниться наступна учасниця подій — служниця княжни, Ольга…

* * *

…Люди швидко забувають про погане.

Тим паче що нещасний потопельник-ювелір нічим не встиг відзначитись серед світського товариства.

Капітан, стоячи на своєму місці — на узвишші капітанського мостика, — із задоволенням спостерігав, як після обіду на палубі знову встановлюється мир і злагода. Цього разу гості, утворивши коло, розважалися грою в «крокодила».

До середини виштовхали купця Кривошапка, він надимав щоки, зображуючи загадане слово, яке треба було розгадати.

— Паровоз! — вигукнула дружина князя.

Купець захитав головою, мовляв — не вгадали.

Прекрасна Ванда і юна донька промисловця одноголосно закричали:

— Жаба!

Знову — ні.

Хор голосів хвацьки підхопив гру:

— Бегемот!

— Слон!

— Снігова баба!

Сміх, оплески, веселий святковий ґвалт.

Купець хитав головою і ще кумедніше пиндючився, присідаючи і роздуваючи черево.

— Це теж знімати? — нудним голосом запитав оператор у режисера, пихкаючи своєю цигаркою в чисте блакитне небо.

Той, захоплений грою, кивнув, додаючи до загального лементу і свій голос:

— Броненосець «Потьомкін»!!! — і в захваті від співзвуччя слів шепнув оператору: — До речі, непогана назва для фільми…

— Самовар!!! — нарешті вигукнув, втративши терпець і акторські можливості, купець.

Усі заплескали в долоні, зарухались, виштовхуючи в коло нового «крокодила».

Гра продовжилась.

Власне, як і допит у кают-кампанії…

* * *

— Святий істинний хрест! — казала в той час Ольга, с острахом позираючи вбік перегородки, де Лизавета Павлівна відпоювала водою зомлілу княжну. — Я ні в чому не винна, присягаюся, панове-добродії! Він сам прийшов!

— Хто? — не зрозумів Крапка.

— Вільгельм фон Айзен! — пояснила Муся, ледь стримуючись, аби не додати: «Тупа ви головешка!»

Але стрималась.

— День — з пані, два — зі мною… — продовжувала, схлипуючи, Ольга. — Я йому: мовляв, що ж ви це, ваше світлосте, робите? Що я пані скажу? А він — мовляв, та ти гарніша за будь-яку пані! Розпусник! Гроші обіцяв… Великі гроші. Мовляв, сама заживеш як пані.

«Це ж треба! Загадкова жіноча душа…» — знову промайнуло в голові Олексія.

Скосив очі на Мусю. Та слухала незворушно.

— Ну і не встояла я… — зашморгала носом служниця, — спокусилася… Нечистий поплутав, прости Господи! А вчора як побачила, що пані моя від нього вся в сльозах повернулась, дай, думаю, і я піду, в його очі безсоромні погляну. Та свої гроші стребую. Сказала пані, що я з Тобі палубою погуляю, а сама — до нього.

— Тобі — це хто? — втрутився Крапка.

— Песик! — вигукнула Муся, в черговий раз дивуючись його недолугості.

Песик одразу застрибав біля її ніг, ніби зрозумів, що згадали і його.

Ольга заридала.

Гра продовжилась.

Власне, як і допит у кают-кампанії…

* * *

— Святий істинний хрест! — казала в той час Ольга, с острахом позираючи вбік перегородки, де Лизавета Павлівна відпоювала водою зомлілу княжну. — Я ні в чому не винна, присягаюся, панове-добродії! Він сам прийшов!

— Хто? — не зрозумів Крапка.

— Вільгельм фон Айзен! — пояснила Муся, ледь стримуючись, аби не додати: «Тупа ви головешка!»

Але стрималась.

— День — з пані, два — зі мною… — продовжувала, схлипуючи, Ольга. — Я йому: мовляв, що ж ви це, ваше світлосте, робите? Що я пані скажу? А він — мовляв, та ти гарніша за будь-яку пані! Розпусник! Гроші обіцяв… Великі гроші. Мовляв, сама заживеш як пані.

«Це ж треба! Загадкова жіноча душа…» — знову промайнуло в голові Олексія.

Скосив очі на Мусю. Та слухала незворушно.

— Ну і не встояла я… — зашморгала носом служниця, — спокусилася… Нечистий поплутав, прости Господи! А вчора як побачила, що пані моя від нього вся в сльозах повернулась, дай, думаю, і я піду, в його очі безсоромні погляну. Та свої гроші стребую. Сказала пані, що я з Тобі палубою погуляю, а сама — до нього.

— Тобі — це хто? — втрутився Крапка.

— Песик! — вигукнула Муся, в черговий раз дивуючись його недолугості.

Песик одразу застрибав біля її ніг, ніби зрозумів, що згадали і його.

Ольга заридала.

Муся ж мужньо пішла на грозову хмару, котра розповсюджувала грім і блискавки, всадовила на стілець.

І доки Олексій Крапка змагався з нападом зубного болю і спокусою сполоснути гортань живильною рідиною, що пропікала його праву нагрудну кишеню, Лизавета Павлівна була на середині своєї історії.

— …Доньку мою, царство їй небесне, збезчестив, біс клятий! Обіцяв одружитися. Ми вже й посаг зібрали — дві мануфактури в Пирятині та без малого мільйон на додачу. Чого не зробиш для щастя єдиної дитини…

Лизавета Павлівна завила і голосно просурмила носом у край своєї квітчастої хустки.

Княжна Анастасія і служниця Ольга вийшли з-за перегородки і, забувши про свої носовички, у чотири розширених ока дивилися на нову фігурантку цієї несподіваної драми.

— …а він лише понасміхався. Гроші взяв, обіцяв на них палац родинний у своїй германщині побудувати. Поїхав до весілля готуватися. І як у воду канув. Донечка моя після того рученята на себе й наклала! Батько з горя запив та так, що одну з мануфактурок пропив до останньої нитки, а потім і сам віддав богу душу. Поклялася я тоді: знайду — порішу диявола окаянного! Вистежувала два роки. Тільки тепер натрапила! Пішла до нього. Увійшла, а він, вовкулака, лежить п’яний, носом у подушку. Навіть мешти не скинув! Ну, тут я