Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Чарівник Смарагдового міста 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівник Смарагдового міста"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівник Смарагдового міста" автора Олександр Мелентійович Волков. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 32
Перейти на сторінку:
Фіолетової країни.

— Ми були у неї, — відповів Страшило і поважно стукнув ціпком об землю. — Щоправда, не можемо похвалитися, що ми там весело провели час.

— І ви залишили Фіолетову країну без дозволу Бастінди? — допитувався здивований Вартовий.

— А ми й не питали у неї дозволу! — продовжував Страшило. — Ви знаєте, вона розтанула!

— Як? Розтанула?! Чудова, прекрасна новина. Але ж хто її розтопив?

— Еллі, звичайно! — поважно відповів Лев.

Вартовий Брами низенько вклонився Еллі, повів мандрівників до своєї кімнати і знову надів їм на очі уже знайомі окуляри. І знову все чарівно змінилося навколо, засяяло ніжним зеленим світлом.

ВИКРИТТЯ ВЕЛИКОГО І ЖАХЛИВОГО

найомими вулицями подорожні прямували до палацу Гудвіна. Дорогою Фарам ант не стримався і повідомив декого із мешканців про загибель страшної Бастінди. Новина швидко рознеслася по місту й незабаром за Еллі та її супутниками до самого палацу йшла велика юрба шанувальників.

Зеленобородий Солдат був на посту і. як завше, дивився в люстерко й розчісував свою пишну бороду. Цього разу натовп зібрався такий великий і так галасував, що це привернуло його увагу вже через десять хвилин. Дін Гіор дуже зрадів, що мандрівники повернулися з небезпечного походу викликав Фліту і та відвела їх до тих самих кімнат.

— Повідомте, будь ласка, Великого Гудвіна про наше повернення, — сказала Еллі Солдату. — І передайте, що ми просимо нас прийняти…

За кілька хвилин Дін Гіор повернувся і сказав.

— Я голосно доповів про ваше прохання біля дверей тронної зали, та не одержав від Великого Гудвіна ніякої відповіді…

Солдат щодня підходив до дверей тронної зали і доповідав про бажання мандрівників поговорити з Гудвіном, і щоразу їм відповідала могильна тиша.

Минув тиждень. Чекання ставало нестерпним. Мандрівники сподівалися на гарячий прийом з боку Гудвіна. Байдужість чарівника лякала й дратувала їх.

— Чи не помер він бува? — задумливо казала Еллі.

— Ні, ні! Він просто не хоче виконувати своїх обіцянок і ховається від нас! — обурювався Страшило. — Звичайно ж, йому шкода мозку, серця і сміливості — адже все це коштовні речі. Але не треба було посилати нас до злої чарівниці Бастінди, яку ми так хоробро знищили.

Розгніваний Страшило заявив Солдату:

— Передайте Гудвіну: якщо він нас не прийме, ми викличемо Летючих Мавп. Скажіть Гудвіну, що ми — їхні повелителі, бо володіємо Золотою Шапкою, — пікапу, трикапу, — і коли сюди з'являться Летючі Мавпи, ми з ним побалакаємо.

Дін Гіор пішов і дуже швидко повернувся.

— Гудвін Жахливий прийме вас завтра рівно о десятій ранку в тронній залі. Просив не запізнюватись. І знаєте що, — тихенько прошепотів він на вушко Еллі, — він, здається, злякався. Бо мав справу з Летючими Мавпами і знає, що то за звірі.

Мандрівники провели тривожну ніч і вранці у призначений час зібралися перед дверима тронної зали.

Двері прочинилися, й вони ступили до зали. Кожен сподівався побачити Гудвіна у тому вигляді, у якому той показувався їм першого разу. Та вони були дуже здивовані, побачивши, що у тронній залі немає нікого. Там панувала урочиста і моторошна тиша, і мандрівники перелякалися: що готує для них Гудвін цього разу?

Вони здригнулися, немов від несподіваного удару грому, коли раптом посеред порожньої кімнати залунав голос:

— Я — Гудвін, Великий і Жахливий! Чого ви знов турбуєте мене?

Еллі та її друзі озирнулися — ніде нікого.

— Де ви? — запитала Еллі.

— Я — всюди! — урочисто мовив голос. — Я можу перевтілюватись у будь-який образ і стаю невидимим, коли захочу. Підійдіть до трону, я буду розмовляти з вами!

Мандрівники ступили кілька кроків уперед. Всі, окрім Залізного Дроворуба і Тотошка, аж тремтіли з жаху. Залізний Дроворуб не мав серця а Тотошко не розумів, як можна боятися голосів.

— Кажіть! — почувся голос.

— Великий Гудвіне, ми прийшли просити вас виконати свої обіцянки!

— Які обіцянки? — спитав голос.

— Ви обіцяли повернути мене в Канзас, до тата й мами, якщо Мигуни будуть визволені з-під влади Бастінди.

— А мені ви обіцяли дати мозок!

— А мені серце!

— А мені сміливість!

— А хіба Мигуни дійсно стали вільними? — запитав голос, і Еллі здалося, що він затремтів.

— Так! — відповіла дівчинка. — Я обілляла злу Бастінду водою, і вона розтанула.

— Докази, докази! — наполягав голос.

— Пікапу, трикапу! — вигукнув Страшило. — Хіба ви, той. що є всюди, не бачите на голові в Еллі Золотої Шапки? Чи ви хочете, щоб ми для доказів викликали Летючих Мавп?!

— О, ні-ні, я вам вірю! — відповів голос. — Однак це так несподівано!.. Добре, приходьте післязавтра, я подумаю про ваші прохання.

— Був час думати, скорики, морики! — загорлав розлючений Страшило. — Ми цілий тиждень чекали прийому!

— Не хочемо чекати жодного дня! — енергійно підтримав товариша Залізний Дроворуб, а Лев так заревів, що величезна зала наповнилася гулом, в якому потонув чийсь переляканий крик.

Коли влігся відгомін лев'ячого ревіння, запанувало мовчання. Еллі та її товариші чекали, що ж відповість Гудвін на їхній сміливий виклик. У цей час Тотошко напружено нюхав повітря і раптом кинувся у віддалений куток зали. Мить — і він зник з очей. Здивованій Еллі видалося, що песик проскочив крізь стіну. Але тієї ж миті зі стіни, ні, з-за зеленої фіранки, що зливалася зі стіною, з лементом вискочив маленький чоловічок:

— Заберіть собаку! Він укусить мене! Хто дозволив приводити у мій палац собак?

Мандрівники спантеличено дивилися на чоловічка. Зростом він був не вищий за Еллі, але вже старий, з великою головою і зморшкуватим обличчям. На ньому були барвистий жилет, смугасті штани і довгий сюртук. У руці він тримав довгий рупор і злякано відмахувався ним від Тотошка, який вискочив із-за фіранки й намагався вкусити його за ногу.

Залізний Дроворуб рішуче ступив назустріч незнайомцеві.

— Хто ви, такий? — суворо запитав він.

— Я — Гудвін, Великий і Жахливий, — тремтячим голосом відповів чоловічок. — Але, будь ласка, прошу не чіпайте мене! Я зроблю все, що ви від мене вимагаєте!

Подорожні перезирнулись з надзвичайним подивом і розчаруванням.

— Але ж я гадала, що Гудвін — це Жива Голова, — мовила Еллі.

— А я вважав, що Гудвін — Морська Діва, — сказав Страшило.

— А я думав, що Гудвін — Страшний Звір, — сказав Дроворуб.

— А я уявив собі, що Гудвін — Вогненна Куля, — сказав Лев.

— Усе це так, і всі ви помиляєтесь. — лагідно мовив незнайомець. — Це лишень маски.

— Як маски?! — вигукнула Еллі. — Хіба ви не Великий Чарівник?

— Тихіше, дитино моя! — сказав Гудвін. — Про мене склалася думка, що я Великий Чарівник.

— А насправді?

— Насправді… гай-гай, насправді я звичайна

1 ... 23 24 25 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівник Смарагдового міста», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівник Смарагдового міста"