Читати книгу - "Чарівник Смарагдового міста"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ми були у неї, — відповів Страшило і поважно стукнув ціпком об землю. — Щоправда, не можемо похвалитися, що ми там весело провели час.
— І ви залишили Фіолетову країну без дозволу Бастінди? — допитувався здивований Вартовий.
— А ми й не питали у неї дозволу! — продовжував Страшило. — Ви знаєте, вона розтанула!
— Як? Розтанула?! Чудова, прекрасна новина. Але ж хто її розтопив?
— Еллі, звичайно! — поважно відповів Лев.
Вартовий Брами низенько вклонився Еллі, повів мандрівників до своєї кімнати і знову надів їм на очі уже знайомі окуляри. І знову все чарівно змінилося навколо, засяяло ніжним зеленим світлом.
ВИКРИТТЯ ВЕЛИКОГО І ЖАХЛИВОГО
найомими вулицями подорожні прямували до палацу Гудвіна. Дорогою Фарам ант не стримався і повідомив декого із мешканців про загибель страшної Бастінди. Новина швидко рознеслася по місту й незабаром за Еллі та її супутниками до самого палацу йшла велика юрба шанувальників.Зеленобородий Солдат був на посту і. як завше, дивився в люстерко й розчісував свою пишну бороду. Цього разу натовп зібрався такий великий і так галасував, що це привернуло його увагу вже через десять хвилин. Дін Гіор дуже зрадів, що мандрівники повернулися з небезпечного походу викликав Фліту і та відвела їх до тих самих кімнат.
— Повідомте, будь ласка, Великого Гудвіна про наше повернення, — сказала Еллі Солдату. — І передайте, що ми просимо нас прийняти…
За кілька хвилин Дін Гіор повернувся і сказав.
— Я голосно доповів про ваше прохання біля дверей тронної зали, та не одержав від Великого Гудвіна ніякої відповіді…
Солдат щодня підходив до дверей тронної зали і доповідав про бажання мандрівників поговорити з Гудвіном, і щоразу їм відповідала могильна тиша.
Минув тиждень. Чекання ставало нестерпним. Мандрівники сподівалися на гарячий прийом з боку Гудвіна. Байдужість чарівника лякала й дратувала їх.
— Чи не помер він бува? — задумливо казала Еллі.
— Ні, ні! Він просто не хоче виконувати своїх обіцянок і ховається від нас! — обурювався Страшило. — Звичайно ж, йому шкода мозку, серця і сміливості — адже все це коштовні речі. Але не треба було посилати нас до злої чарівниці Бастінди, яку ми так хоробро знищили.
Розгніваний Страшило заявив Солдату:
— Передайте Гудвіну: якщо він нас не прийме, ми викличемо Летючих Мавп. Скажіть Гудвіну, що ми — їхні повелителі, бо володіємо Золотою Шапкою, — пікапу, трикапу, — і коли сюди з'являться Летючі Мавпи, ми з ним побалакаємо.
Дін Гіор пішов і дуже швидко повернувся.
— Гудвін Жахливий прийме вас завтра рівно о десятій ранку в тронній залі. Просив не запізнюватись. І знаєте що, — тихенько прошепотів він на вушко Еллі, — він, здається, злякався. Бо мав справу з Летючими Мавпами і знає, що то за звірі.
Мандрівники провели тривожну ніч і вранці у призначений час зібралися перед дверима тронної зали.
Двері прочинилися, й вони ступили до зали. Кожен сподівався побачити Гудвіна у тому вигляді, у якому той показувався їм першого разу. Та вони були дуже здивовані, побачивши, що у тронній залі немає нікого. Там панувала урочиста і моторошна тиша, і мандрівники перелякалися: що готує для них Гудвін цього разу?
Вони здригнулися, немов від несподіваного удару грому, коли раптом посеред порожньої кімнати залунав голос:
— Я — Гудвін, Великий і Жахливий! Чого ви знов турбуєте мене?
Еллі та її друзі озирнулися — ніде нікого.
— Де ви? — запитала Еллі.
— Я — всюди! — урочисто мовив голос. — Я можу перевтілюватись у будь-який образ і стаю невидимим, коли захочу. Підійдіть до трону, я буду розмовляти з вами!
Мандрівники ступили кілька кроків уперед. Всі, окрім Залізного Дроворуба і Тотошка, аж тремтіли з жаху. Залізний Дроворуб не мав серця а Тотошко не розумів, як можна боятися голосів.
— Кажіть! — почувся голос.
— Великий Гудвіне, ми прийшли просити вас виконати свої обіцянки!
— Які обіцянки? — спитав голос.
— Ви обіцяли повернути мене в Канзас, до тата й мами, якщо Мигуни будуть визволені з-під влади Бастінди.
— А мені ви обіцяли дати мозок!
— А мені серце!
— А мені сміливість!
— А хіба Мигуни дійсно стали вільними? — запитав голос, і Еллі здалося, що він затремтів.
— Так! — відповіла дівчинка. — Я обілляла злу Бастінду водою, і вона розтанула.
— Докази, докази! — наполягав голос.
— Пікапу, трикапу! — вигукнув Страшило. — Хіба ви, той. що є всюди, не бачите на голові в Еллі Золотої Шапки? Чи ви хочете, щоб ми для доказів викликали Летючих Мавп?!
— О, ні-ні, я вам вірю! — відповів голос. — Однак це так несподівано!.. Добре, приходьте післязавтра, я подумаю про ваші прохання.
— Був час думати, скорики, морики! — загорлав розлючений Страшило. — Ми цілий тиждень чекали прийому!
— Не хочемо чекати жодного дня! — енергійно підтримав товариша Залізний Дроворуб, а Лев так заревів, що величезна зала наповнилася гулом, в якому потонув чийсь переляканий крик.
Коли влігся відгомін лев'ячого ревіння, запанувало мовчання. Еллі та її товариші чекали, що ж відповість Гудвін на їхній сміливий виклик. У цей час Тотошко напружено нюхав повітря і раптом кинувся у віддалений куток зали. Мить — і він зник з очей. Здивованій Еллі видалося, що песик проскочив крізь стіну. Але тієї ж миті зі стіни, ні, з-за зеленої фіранки, що зливалася зі стіною, з лементом вискочив маленький чоловічок:
— Заберіть собаку! Він укусить мене! Хто дозволив приводити у мій палац собак?
Мандрівники спантеличено дивилися на чоловічка. Зростом він був не вищий за Еллі, але вже старий, з великою головою і зморшкуватим обличчям. На ньому були барвистий жилет, смугасті штани і довгий сюртук. У руці він тримав довгий рупор і злякано відмахувався ним від Тотошка, який вискочив із-за фіранки й намагався вкусити його за ногу.
Залізний Дроворуб рішуче ступив назустріч незнайомцеві.
— Хто ви, такий? — суворо запитав він.
— Я — Гудвін, Великий і Жахливий, — тремтячим голосом відповів чоловічок. — Але, будь ласка, прошу не чіпайте мене! Я зроблю все, що ви від мене вимагаєте!
Подорожні перезирнулись з надзвичайним подивом і розчаруванням.
— Але ж я гадала, що Гудвін — це Жива Голова, — мовила Еллі.
— А я вважав, що Гудвін — Морська Діва, — сказав Страшило.
— А я думав, що Гудвін — Страшний Звір, — сказав Дроворуб.
— А я уявив собі, що Гудвін — Вогненна Куля, — сказав Лев.
— Усе це так, і всі ви помиляєтесь. — лагідно мовив незнайомець. — Це лишень маски.
— Як маски?! — вигукнула Еллі. — Хіба ви не Великий Чарівник?
— Тихіше, дитино моя! — сказав Гудвін. — Про мене склалася думка, що я Великий Чарівник.
— А насправді?
— Насправді… гай-гай, насправді я звичайна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівник Смарагдового міста», після закриття браузера.