Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Чарівник Смарагдового міста 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівник Смарагдового міста"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівник Смарагдового міста" автора Олександр Мелентійович Волков. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 32
Перейти на сторінку:
людина, дитино моя!

Сльози покотилися з очей Еллі від розчарування й образи.

Залізний Дроворуб також мало не заплакав, та вчасно згадав, що немає при собі маслянки.

Розгніваний Страшило закричав:

— Я скажу, хто ви такий, якщо ви цього не знаєте! Ви обманщик, пікапу, трикапу!

— Ваша правда, — відповідав чоловічок, лагідно усміхаючись і потираючи руки. — Я — Великий і Жахливий Обманщик!

. — То як же тепер бути? — запитав Залізний Дроворуб. — Від кого ж я одержу серце?

— А я мозок? — додав Страшило.

— А я сміливість? — рикнув Лев.

— Друзі мої! — сказав Гудвін. — Не кажіть про дрібниці. Подумайте, яке жахливе животіння веду я у цьому палаці!

— У вас жахливе існування? — здивувалась Еллі.

— Так, дитя моє! — зітхнув Гудвін. — Зважте, що ніхто-ніхто у світі не знає, що я — Великий Обманщик, і мені довгі роки доводиться хитрувати, критися і всіляко дурити людей. А ви знаєте, яка-то нелегка справа — морочити людям голови, І, на лихо, це завжди перестає бути таємницею. Ось ви мене викрили, і, правду кажучи, — він зітхнув, — я радий цьому! Звичайно, я помилився, що впустив вас усіх гуртом та ще й з цим клятим собачам…

— Гей ви, обережніше! — зауважив Тотошко, вишкіривши зуби.

— Прошу вибачення, — вклонився йому Гудвін, — я не хотів вас образити… Так, на чому ж я зупинився? Ага, згадав… Я впустив вас усіх разом, бо дуже злякався Летючих Мавп.

— Але я нічого не розумію! — сказала Еллі. — Як же тоді я вас бачила в образі Живої Голови?

— Це дуже просто! — відповів Гудвін. — Ідіть за мною, і ви зрозумієте.

Він провів їх через потаємні двері у комірчину за тронною залою. Там вони побачили і Живу Голову, і Морську Діву, і звіра, і фантастичних птахів і риб. Усе це було виготовлене з паперу, картону, пап'є-маше і майстерно розфарбоване.

— Ось форми, в які може перевтілюватися Гудвін, Великий і Жахливий, — сміючись сказав викритий Чарівник. — Як бачите, вибір досить багатий і зробить честь будь-якому цирку.

— Все це так бридко… тобто, я хотів сказати дивно, — мовив Страшило.

Лев підійшов до Голови і сердито вдарив її лапою. Голова покотилась по підлозі, перекидаючись і люто поводячи очима. Наляканий Лев відскочив, загарчавши.

— Найскладніше, — зітхнув Гудвін, — спрямовувати очі. Я з-за фіранки смикав за ниточки, але очі дивились не туди, куди треба. Ти, напевне, помітила, дитино моя?

— Мене це вразило, — відповіла Еллі. — але я була так налякана, що не зрозуміла, у чому справа.

— А я на переляк і розраховував, — зізнався Гудвін. — Якщо мої перетворення і не завжди були досконалими, то страх відвідувачів не давав їм помітити це.

— А Вогненна Куля? — вигукнув Лев.

— От вас якраз я боявся найбільше, а тому й зробив кулю із вати, просочив її спиртом й запалив. Добре горіло, чи не так?

Лев з презирством відвернувся від Великого Обманщика.

— І як вам не соромно дурити людей? — запитав Страшило.

— Спочатку було соромно, а потім я звик, — відповів Гудвін. — Ходімо до тронної зали, і я вам розповім усю свою історію.

ІСТОРІЯ ГУДВІНА

удвін посадовив гостей у м'які крісла й розпочав:

— Звати мене Джеймс Гудвін. Народився я у Канзасі…

— Як?! — здивувалась Еллі. — І ви з Канзасу?

— Так, дитя моє! — зітхнув Гудвін. — Ми з тобою земляки. Я покинув Канзас багато-багато років тому. Твоя поява розтривожила й схвилювала мене, але я боявся викриття, тож послав тебе до Бастінди. — Від сорому він похнюпив голову. — Одначе, я сподівався, що срібні черевички захистять тебе, і, як бачиш, не помилився… Але повернімося до моєї історії. Замолоду я був актором, грав царів і героїв. Переконавшись, що маю від цього малий заробіток, я став балоністом.

— Ким? — не зрозуміла Еллі.

— Ба-ло-ні-стом. Я піднімався на балоні, тобто на повітряній кулі, аеростаті, наповненому легким газом. Я це робив, щоб потішити натовп, роз'їжджаючи по ярмарках. Свій балон я завжди прив'язував мотузкою. Одного разу вона обірвалася, мій балон підхопило ураганом, і він помчав невідомо куди. Я летів цілу добу, проминув пустелю і високі гори й опустився у Чарівній країні, яку тепер називають країною Гудвіна. Звідусіль збіглися люди і, побачивши, що я спускаюсь з неба, визнали мене за Великого Чарівника. Я не переконував цих довірливих людей. Навпаки, я згадав ролі царів і героїв й зіграв роль Чарівника досить вдало для першого разу (втім, там не було критиків!). Я оголосив себе правителем країни, і жителі охоче підкорилися мені. Вони сподівались на мій захист від злих чаклунок, які відвідували країну. Насамперед я побудував Смарагдове місто.

— Де ви дістали стільки зеленого мармуру? — запитала Еллі.

— А смарагдів? — докинув Страшило.

— І таку кількість різноманітних зелених речей? — додав Залізний Дроворуб.

— Терпіння, друзі мої! Ви невдовзі довідаєтесь про всі мої таємниці, — мовив Гудвін, усміхаючись. — У моєму місті не більше зеленого кольору, ніж у будь-якому іншому. Уся справа тут, — він таємниче притишив голос, — у зелених окулярах, котрих ніколи не знімають мої підлеглі.

— Як? — вигукнула Еллі. — Виходить, мармур будинків і вулиць…

— Білий, дитино моя!

— А смарагди? — запитав Страшило.

— Звичайне скло, але доброго гатунку! — гордо додав Гудвін. — Я не шкодував витрат. До того ж смарагди на баштах міста — справжні. Бо ж їх видно здаля.

Еллі та її друзі дивувались все більше й більше. Тепер дівчинка зрозуміла, чому стрічечка на шиї Тотошка стала білою, коли вони покинули Смарагдове місто.

А Гудвін спокійно розповідав далі:

— Будівництво Смарагдового міста тривало кілька років. Коли його було завершено, ми мали захист від злих чаклунок. Я був тоді ще молодий. Мені спало на думку таке: якщо я буду близький до народу, то в мені швидко розпізнають звичайну людину. І тоді закінчиться моя влада. Тому я замкнувся у тронній залі й прилеглих до неї кімнатах. Я припинив спілкування з усім світом, не виключаючи й своїх прислужників. Я змайстрував пристрої, які ви бачили, і став творити чудеса. Я присвоїв собі урочисте ім'я — Великий і Жахливий. За кілька років народ забув мій справжній образ, і в країні поширювалися про мене всілякі чутки. Саме цього я й прагнув і намагався підтримати славу великого чарівника. Взагалі, мені таланило, але траплялися і помилки. Одна з них — мій похід проти Бастінди. Летючі Мавпи розбили моє військо. А мені пощастило уникнути полону і втекти. Відтоді я страшенно боявся чаклунок. Варто було їм довідатись, хто я насправді, і мені був би кінець: я ж бо

1 ... 24 25 26 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівник Смарагдового міста», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівник Смарагдового міста"