Читати книгу - "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати"

смужками м'якої кори. Лев одразу відчув полегкість і знову простягся на траві: Еллі сиділа поруч і гралась китичкою його хвоста.

— Як же ти добрався до нас, мій давній друже? — спитала дівчинка.

— По дорозі мене спіткали дві маленькі пригоди й одна велика, — сказав Лев, погладжуючи лапою свого золотого ошийника. — Мені двічі довелось перепливати Велику річку. Ти знаєш, Еллі, де це було: там нас тоді захопила повінь і ми мало не втратили Страшила. Але ці пригоди я подолав легко. А от третя… ох, третя… Лев зморщив морду і застогнав.

— Та розповідай же! — нетерпляче вигукнула Еллі.

— Ну, від кого ж іще могла бути третя неприємність, як не від цих клятих шаблезубих тигрів! З того часу, коли Гудвін дав мені сміливості, я цих чудиськ анітрохи не боюсь, але ж треба було перетнути їхні ліси неушкодженим! Яка була б користь із того, якби я героїчно поліг у бою, а ти, Еллі, даремно чекала б на мене довгі тижні й місяці? Отож я вирішив перебратись через Тигрячий ліс тишком-нишком. Я безшумно йшов дорогою, вибрукуваною жовтою цеглою, і мріяв лише про те, щоб щасливо поминути небезпечне місце, ти знаєш — те, між проваллями. І раптом праворуч від дороги попереду я почув важке сопіння; повернувши голову, я побачив у хащах вогнисті очі. І цієї ж миті підозрілий шерхіт і шарудіння долинули до мене із лівого боку: там був ворог. Я забув про свої закривавлені лапи і зробив такий відчайдушний стрибок уперед, що, гадаю, жоден лев на світі так не стрибав. І цієї ж самої миті двоє здоровенних тигрів з обох боків водночас стрибнули на шлях, щоб схопити мене. Вони трохи схибили і зіткнулись лобами. Ох, бачили б ви, яка між ними почалася гризня! Від їхнього ревіння тремтів ліс. а клапті шерсті злітали над найвищими деревами. Та мені ніколи було милуватися тим надзвичайним видовищем, я тікав щодуху, аби швидше покинути Тигрячий ліс. Отака була третя і найбільша моя пригода, — закінчив Лев.

Кагги-Карр з'явилась наступного дня. Вигляд у неї був такий розгублений, що моряк зрозумів: справдилися його найгірші побоювання.

— Говори! — суворо наказав він вороні.

Та не наважилася приховати правду, і розповіла все, як було. Дізнавшись, що Урфін Джюс уже довідався про прибуття Еллі до країни Жуванів, усі засмутилися. Ворона глянула на сумне обличчя дівчинки й швидко промовила:

— Так, я завинила! Але ви пробачте мені, любі друзі! Я проведу вас до Смарагдового міста так, що про це не дізнаються шпигуни Урфіна…

Моряк і Еллі згадали, як Кагги-Карр урятувала їх у пустелі від неминучої смерті… І пробачили своїй легковажній подрузі.

Ворона зразу повеселішала і почала розказувати про все, що чула й бачила у Смарагдовому місті.

ВИЗВОЛЕННЯ ЖУВАНІВ

ев лежав на траві догори черевом, розкинувши лапи, й Еллі змащувала їх цілющим маслом. Моряк наводив лад у своєму рюкзаку, розкладаючи по кишенях інструменти, цвяхи, мотки мотузки. Дівчинка, потягнувшись до флакона з маслом, наступила на коробку, спрацювала якась кнопка, і раптом… з коробки вихопилась блискуча стрічка і з журчанням полетіла до Лева!

Лев, бистрий як усі лісові звірі, вивернувся, стрибнув убік і через дві секунди можна було бачити лише його злякану морду, що вистромилася з найближчих кущів.

— Що з тобою? — запитала Еллі.

— Гадюка!.. Там гадюка!.. — пробурмотів Лев, з острахом поглядаючи на блискучу стрічку, яка лежала тепер нерухомо.

Еллі засміялася.

— Любий Леве, та це ж рулетка дядька Чарлі. — пояснила вона, заспокоївшись від сміху. — Ну, розумієш, це сталева стрічка з поділками, нею міряють відстань.

— А вона… вона не жива?

— Та що ти!

Еллі взяла кінець рулетки і піднесла до Лева. Той мобілізував усю свою силу волі, щоб знову не дременути в хащі.

— А чому вона хурчала?

Еллі змотала стрічку, і стрічка з хурчанням вилетіла з коробки. Лев затремтів усім тілом, але хоробро стояв на місці: недарма ж бо Гудвін обдарував його сміливістю!

Минуло кілька днів. Лапи у Лева загоїлись, і вже можна було рушати далі. Але всім, а особливо моряку Чарлі, не хотілось залишати країну Жуванів під владою жадібного Кабра Гвіна та його дерев'яних солдатів.

— Присягаюся попутним вітром! — казав Чарлі. — Треба визволити славних Жуванів! А крім того, військова наука, з якою я познайомився на морі, вчить, що не можна залишати супротивника у себе в тилу: він може ударити тобі в спину.

Головна складність була у тому, що Чарлі не міг битися з усіма дерев'яними солдатами зразу, а міг подолати їх лише поодинці. Але як їх підстерегти по одному, коли вони завжди ходили цілим взводом з червонопиким капралом на чолі?

Після довгих роздумів, порадившись із Жуванами, моряк склав гарний план. Він дуже доречно згадав, що колись добре володів ласо — не гірше бувалого ковбоя.

Надвечір до оселі Према Кокуса, де жив намісник Урфіна Карб Гвін, прибіг захеканий Жуван.

— Вельмишановний пане наміснику, — тихо заговорив Жуван, — ніхто не довідається про таємницю, яку я хочу вам повідомити?

— Кажи!

— Мені пощастило дізнатися, що в будинку одного багатого купця заховано мішок золота…

Очі Кабра Гвіна спалахнули жадібним блиском.

— Де живе той купець?

— Вельмишановний пане, донощику належить десята доля…

— Ти її одержиш, — гаркнув Кабр Гвін. — Завтра поведеш нас у той будинок!

— Вельмишановний пане, сьогодні уночі купець готується закопати той скарб у лісі, і тоді його ніхто не знайде…

— Ходімо негайно!

Рушили у такому порядку: попереду капрал вів провідника, міцно тримаючи його за руку, далі йшов взвод дуболомів, а за ними — намісник.

Через півгодини ходу вони звернули зі шляху на вузеньку стежку, по якій дуболоми мусили йти тільки по одному. Стежка і привела їх до річки, через яку була перекинута колода. Капрал пропустив провідника першим. За річкою стежка звертала праворуч і круто збігала на галяву, оточену деревами.

Колода була слизька, і червонопикий капрал обережно ступав по ній своїми дерев'янками, а Жуван перебіг швидко і спритно. За річкою капрал розтулив був рота, щоб гукнути зниклого провідника, та в цю хвилину із кущів зі свистом вилетіло ласо, петля схопила шию капрала й звалила його додолу.

Падаючи, капрал, випустив шаблю з рук і покотився по схилу. Тієї ж миті з-за дерев вискочили кілька Жуванів і потягли його у ліс. Щоб бриніння дзвіночків не виказало їх, Жувани скинули свої капелюхи, вирушаючи на небезпечну операцію. Все було зроблено так швидко й