Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Заклятий козак 📚 - Українською

Читати книгу - "Заклятий козак"

187
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заклятий козак" автора Данило Лукич Мордовцев. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 163
Перейти на сторінку:
гріб моїх славних предків для мене не менше святий, як і церква.

Пішли на згарище церкви і в підземеллі над трунами старих Ружинських заприсягли побратимство.

- Відтепер, Петре, я тобі не князь, а побратим… Тепер підемо попрощатися з тими, що тут залишаються, і в дорогу… Цієї ночі я викопав гроші, які ще мій покійний батько був заховав. Вони нам у далекій незнаній дорозі придадуться, Я їх розділив надвоє. Візьмемо по половині на наші коні, на одного було б заважко…

- Слухай, - сказав Петро: йому важко було не сказати «князю», - ми мусимо ще кого взяти, бо двом самим їхати недобре. Я підмовив двох кметів, юних здорових парубків, що охоче поїдуть із нами на Січ. Їх рідню татари або повбивали або в ясир позабирали, їм нічого тут роботи.

- А звідкіля ти знаєш, що я на Запорожжя вибираюсь? Я ж це слово вимовив уперше в Чорториї в тестя, коли тебе вже там не було?

- Іншої дороги для нас немає. Звідкіля взяти тілько людей, щоб за татарвою ганятися? Лише на Запорожжі, на Січі знайдеш таких охочих. Так я і сказав тим парубкам. Їм аби де коней і зброї. Та коні будуть, а зброю випрохаємо у князя, хтось із його дружинників відступить. Йди, попрощайся й попроси зброї, я подбаю про коні…

- Ні, Петре, ходи й ти зі мною. Ти ж мені тепер не слуга, не челядин. Ми ж побратими.

Коли зблизилися до князів, промовив Богдан:

- Поблагословіть, тату та мамо, вашого нещасного сина в далеку дорогу. Ваше благословенство й молитва захистить мене від усякого врага й супостата…

Він схилився низенько до їх колін і цілував їм руки. Старі Чорторийські піднесли руки до благословенства й цілували його в голову. Княгиня плакала.

- Хай тебе Господь береже в усякій пригоді, - казав князь.

- Батьку! Вам віддаю під руку все моє майно, що тут залишилось, орудуйте ним, як самі знаєте. Не знаю я, чи й коли вернуся. Хіба Господь допоможе знайти й викупити мою бідну Ганю. Тоді ми вернемось і заживемо щасливо… А ось іще моє одне прохання. Поблагословіть іще й цього Петра. Від сьогодні він мені не чура, не дружинник, а побратим.

Петро поклонивсь до колін князям, і вони його поблагословили.

- Тепер, тату, до вас велике моє прохання: скажіть гріб моїх славних предків закрити кам’яною плитою й насипати зверху велику могилу, хай ніхто не посміє непокоїти їх вічного спокою…

- Станеться, як бажаєш, - сказав урочисто князь. Петро пішов по коні, Богдан іще залишився. Та про що ще

було балакати? Стояли всі мовчки, договорюючи те, що мали ще сказати, сумними очима… Петро привів коні, з ним приїхало двох юнаків.

- Батьку-князю, - сказав Богдан, цілуючи його в руку, - невже ж ви пустите нас у світ далекий без зброї?

- Правда, - сказав князь, - я й не подумав про це гаразд.

Узяв від чотирьох дружинників зброю й пороздавав між них.

Відіп’яв собі широкий меч і прийняв його Богданові.

- Хай тобі служить у обороні святого хреста і хрещеного народу в боротьбі з поганцями…

Всі чотири посідали на коні й погнали щосили…

* * *

Виїхавши за межі Ружина, Богданко не знав іще, кудою йому повернути та що робити. Петро радив:

- Передовсім нам треба відшукати сліди тих татар, що в нас гостювали. Поїдемо їх слідами, може, нам поталанить викупити княгиню з неволі.

Рада князеві припала до серця.

В межах свого князівства князь бачив села цілі, недоторані татарською рукою. Розпитували стрічних людей, та про татар уже від довгого часу ніхто нічого не чував.

Ночували звичайно по боярських хуторах, де князя дуже радо приймали та гостили. Від князевих дружинників довідувалися люди, яке нещастя скоїлось у Ружині.

По татарах слідів не було. Всі догадувались, що той загін татарський умисне перекрадався пустирями до Ружина, щоб його заскочити несподівано й так помститися на князеві за те, що їх досі погромлював.

І князь знову спинився, наче на перехресному шляху, не знаючи, куди йому повернутися.

Всі радили їхати в Татарщину й там розпитувати за дружину. На це треба лише було добути від пограничного старости письмо, що їде викупити бранця, й перешкоди перейти хоч би всю Татарщину й Туреччину не було. Тих, що викуплювали бранців, не чіпали: аби гроші…

І справді князь добув у черкаського старости20 потрібні грамоти й пустився зараз у невідому крашу.

В Перекопі пішов до мурзи21 з поклоном і з добрим золотим бакшишем22. Мурза прийняв його ввічливо й заявив, що в часі, коли князеві трапилося нещастя, жоден татарський загін із Криму не виходив. Це були, певно, степовики ногайці або буджацькі татари23, й тому, на думку мурзи, його розшуки по Криму не доведуть до мети…

Вийшовши від мурзи, князь здибав невеличкого чоловічка з грубим чорним обличчям, таким самим волоссям і з великим носом. Догадався, що це вірменин. Він поклонився князеві низенько й забалакав поганою слав’янщиною, переплітаною словами бозна-яких народів. Але князь зрозумів, що це один із тих агентів, про яких чував від людей, що вони помагають вишукувати бранців, бо мають зв’язки з торговцями невільниками по всіх світових невільничих базарах.

- Коли ти з тих, що помагають шукати бранців. то мені саме такого чоловіка треба. Я скористаю з твоєї допомоги, а ти будь певний, що по-княжому тебе винагороджу.

Вірменин низько кланявся. Він указав князеві ган24, де б можна приміститися з кіньми та людьми, і там обіцявся поговорити про справу.

Власник гана теж був вірменин, що жив колись і був купцем у Києві і вмів по-українськи. Князь розповів про свою біду, кого шукає, й розказав те, що чув від перекопського мурзи.

- Це може бути правда, що той загін не був з Криму. Але бо й відома річ, що степовики, одні чи другі, не мають іншого збуту на свій товар - а лише Крим, і привозять його або з Очакова морем до Козлова25, або таки через Перекоп, крадькома перед мурзою, котрий за такий товар каже собі платити велике мито.

Аслан - так звався агент - зажадав грошей на готові видатки, бо ж, мовляв, треба буде з іншими порозумітися листами, а то й поїхати. Не надумуючись, князь сипнув на стіл жменю дукатів, котрі згорнув Аслан, не рахуючи. Він

1 ... 23 24 25 ... 163
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклятий козак», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заклятий козак"