Читати книгу - "Польові дослідження з українського сексу"

"Як це дивно — дiвчинка. Дитя.

Вираз невдоволення на личку:

Впорядкуйте спершу це життя —

А тодi, мовляв, мене i кличте.

Лялечко, людинонько, прости —

Свiт, що не бiливсь хтозна-вiдколи,

I батькiв, що вкинули — рости! —

Наче помирати в чистiм полi", —

стоячи так, вона виразно чує той iнший, закадровий голос — не Дарчин, нi, хоч Дарка — спiвала, i саме народнi пiснi лепсько їй удавалися, була в неї, бозна-звiдкiль, ота природна, жiноцьки-грудна — колодязним провалом углиб — етнiчна iнтонацiя, яку фiг пiдробиш, i найупитiша компанiя розм’якала, занишкала хляками в крiслах, щойно Дарка, затягнувшись напослiдок цигаркою, смiхотливо сiпнувши бровою: "нiкотинчик — вiтамiнчик", — заводила, на диво чисто, обличчя їй випогоджувалось лагiдним смутком, — осипалися долi платочки тернового цвiту, чий-то-кiнь стояв, чутко нашорошивши ушi, похитувався в березi човен, та все хлюп-хлюп-хлюп-хлюп, шамшiла трава пiд чиєюсь скрадливою ступою, i зносила вода вербове листя, i все-все, скiльки свiту, зносила вода, жили на цiй землi якiсь безiменнi люди, до чогось прагнули, кохали й страждали, i тiльки розрiзненi мокрi слiди голосiв (голосiнь?) зостались по їхнiх життях — ще можна напитись iз того слiдочка, ще можна вiдчути: твоя власна мука, на мить осяяна пiзнiм, навзахiднiм проблиском смислу, — не одинока, не перша й не остання, й тут вона згадує, що насправдi в тiй баладi труна стояла впорожнi не трийцять штири, а двайцять штири роки: та жiнка, що високо й пронизливо виспiвала свою смерть (поклала б я мужа — люблю його дуже, лягла би самая — дитина малая; лягай, мила, сама, якось воно буде, малую дитину та й доглянуть люди…), була ще молодшою за нас, дiвчисько ще зовсiм, — а ти, обурюється Сана, ти що, зовсiм там вiд’їхала, iдiотко, подумаєш, трагедiя — невдачно трахнулись, — нi, коли так переповiсти, то яка ж тут трагедiя, все залежить вiд того, як переповiдається, тiльки Сана не знає, i нiхто не знає, що розповiла тобi Дарка незадовго перед твоїм вiд’їздом, — то був чи не перший раз, коли вона розкрилась тобi по-справжньому, хоч зналися ви ще з унiверситету, рiк перед тим Дарка поховала батька — той був музика-лауреат, депутат i, свого часу, ледь не член ЦК, трохи, правда, i його були поскубли за нацiоналiзм, i вiн став грати на урядових концертах, а звикла до комфорту жона робила йому дiрку в головi, коли натинався на офiцiозних бенкетах виголошувати тоста українською мовою — хай i видурнюючись, блазнювато каламбурячи, "здоровенькi-буликаючи", представник ЦК — бетонна брила в сiрому костюмi — несхвально мовчав: жоден м’яз не здригнувсь на непроникному, мов наллятому водою обличчi, ай-яй-яй, що ж тепер буде, "ти ж в Канаду собрался, — лящала мати, скидаючи пальто в передпокої, поки вагiтна Дарка, знемагаючи од токсикозу, молола в кухнi каву для тата, — ти головой своєй соображаєш?" — i, вийшовши в кухню, засмаливши (по кiлькох обламаних сiрниках), старий сказав дочцi — так само по-росiйськи, жорстко: "Я знаю, я всего лишь общественно-политический шут", i ця фраза зосталася в нiй назавжди, невийнятим цвяхом — поховали його на Байковому, з усiма почестями, в усiх газетах були некрологи, i оркестр, згiдно з останньою волею небiжчика, грав "Козака несуть", — кiнь клонив головоньку, пiзня дитина, Дарка була пiзня дитина, батьковi на той час сповнилося сорок: вродливий, зрiлий мужчина в зенiтi слави, i як iще можна було його втримати, коли не другою дитиною? — я тiльки тепер зрозумiла матiр — як жiнка, говорила тобi Дарка, болючо свiтячи очима, я зрозумiла: я — той останнiй, хто приходить по бенкетi й за все розплачується, — в той вечiр вона не спiвала, ви укрилися вдвох кiнець стола, i ти слухала, наскрiзь вистуджена подувом її жорстокої вiдваги насупротив життю, до кiсток проймаючим протягом враз установленого посестринства: платим, дiвоньки, авжеж, за все платим, до останнього шеляга! — потiм ловили машину, набивалися оселедцями в салон, тарабанячи металiчно цупким букетним целофаном: був чийсь день народження, трохи чи не Санин-таки, — хтось мостився мiж сидiннями, хтось, у неповороткiй шубi, громадивсь комусь на колiна, по-оїхали! — як сказав пєрвий совєцкiй космонавт, — i — поїхали, полетiли, сестрички-голубочки: ти — за океан, а Дарка — ще далi, молочно-бiлою тiн-ню стартувавши з гори перем’ятого брухту на котрусь iз найдальших зiрок, — пiзня дитина, народжена матiр’ю, щоб утримати чоловiка, а не стало кого втримувати — i вичерпалось життя, розтиснула п’ястук Господня десниця, вiдпускаючи на свободу наболену душу: мир тобi, страднице, вiдпочинь.

Дарцю. Дарцю, ти чуєш мене?

Не було на тобi вини, що покликана в цей свiт — не любов’ю. Помолися там, де ти зараз є, за нас усiх — нам iще жити.

Прокидаючись вранцi (ну, й пощо було прокидатися?), вона довго лежить на животi, обхопивши руками подушку: новий день сиплеться на думки градом виснажливо-безглуздих зобов’язань — замовити ксерокси для студентiв, вiдштампувати їм на факультетському принтерi нову контрольну, зайти до банку, до drugstore — скiнчилися вiтамiни, i колготок треба би прикупити, вiдповiсти на два листи, потелефонувати до travel agency, ой блiн! — десь загубився замо-влений нею квиток до Нью-Йорка, котрий мали вислати поштою, хоч, коли подумати, на фiг їй здався той цiлий Нью-Йорк — ну вилiзе на сцену, ну прочитає по-англiйському парочку своїх, з таким скрипом перекладених стихiв, ну вип’є потiм навстоячки келих вина i заїсть вмоченими в помiдоровий соус креветками, пошкiриться до двох-трьох випрасуваних лiтературних агентiв i дядь iз ПЕН-клубу, можливо, заскочить на годинку-другу до колись улюблених музеїв ("На фiга менi тi музеї, — весело горлав у телефон, коли дзвонив до неї до Кембрiджа, з України ще, — менi в тiй Америцi тiльки одну баришню побачить треба!" — тодi це здавалося бравадою: ну як таки можна свiдомо вiд чогось вiдмовлятись, обтинати собi життя на пню, воно ж таке неосяжно-цiкаве! — а тепер, бач, i в нiй пропав усякий-будь смак пiзнавати, колишня невситимо-вбируща хiть вiдкривати нове — мать його за лапу, та чи я вже вмерла?… Перша розмова мiж ними на цю тему вийшла була якась безтолкова: "Їду до Америки — поїхали разом?" — "Ага, —