Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мости округу Медісон 📚 - Українською

Читати книгу - "Мости округу Медісон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мости округу Медісон" автора Роберт Джеймс Воллер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Любовні романи / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 34
Перейти на сторінку:
на повній швидкості. Навряд чи тобі вдасться зробити це, якщо я буду поряд. Хіба ти не бачиш? Я кохаю тебе так сильно, що не можу дозволити собі бодай у чомусь тебе обмежити. Бо це вб’є ту чарівну дику істоту, яка живе в тобі, а з нею загине й твоя сила.

Він почав був говорити, проте Франческа зупинила його.

– Роберте, я ще не закінчила. Якби ти взяв мене на руки, відніс до свого пікапа й примусив поїхати з тобою, то я б не огиналася. Я б навіть не перечила, якби ти просто попросив мене. Але не думаю, що ти так учиниш. Ти надто делікатний і дуже добре розумієш мої емоції, мою відповідальність за інших. Так, якоюсь мірою це все нудне – маю на увазі своє життя. У ньому бракує романтики, еротики, танців у кухні при свічках і чарівного відчуття, коли поряд є чоловік, що вміє кохати жінку. А найбільше в ньому бракує тебе. Однак мене тримають ці кляті обов’язки. Перед Річардом, перед дітьми. Якщо я просто піду геть, назавжди зникну, це завдасть Річардові важкого удару. А може, й уб’є його. На довершення всього – і це, мабуть, найгірше – він буде змушений прожити решту життя, чуючи, як шепочуться довкола: «Це Річард Джонсон. Кілька років тому його темпераментна італійська жіночка втекла з якимось довговолосим фотографом». Річардові доведеться пройти крізь це. Та й діти, поки живуть у Вінтерсеті, чутимуть кпини зусібіч. Вони теж страждатимуть. І зненавидять мене за це. Тож, хоч як я жадаю тебе, хоч як я хочу бути з тобою й почуватися частиною тебе, мені не вдасться махнути рукою на власні обов’язки. Коли ти приневолиш чи переконаєш мене поїхати з тобою, то я, як уже й казала, не зможу тобі опиратися. Я не маю нічого більшого за почуття до тебе. Звісно, я не хочу позбавляти тебе дороги, та все одно поїду з тобою через своє егоїстичне бажання бути поруч. Але, благаю, не силуй мене. Не змушуй мене кидати моїх обов’язків. Я не зможу спокійно жити далі з думкою про те, що скоїла. Якщо я поїду з тобою, то ця думка згодом оберне мене на когось іншого. Я не буду більше тією жінкою, яку ти покохав.

Роберт Кінкейд мовчав. Він чудово розумів усе, що вона казала про дорогу, про обов’язки, про те, як почуття провини змінить її. І в чомусь погоджувався з Франческою. Дивлячись у вікно, чоловік боровся з собою, щосили намагаючись зрозуміти її до кінця. Франческа заплакала.

Вони довго обіймались, а тоді він прошепотів:

– Я хочу сказати тобі одну річ, Франческо, лише одну. Я ніколи цього не казав нікому. Прошу тебе, запам’ятай. У цьому непевному світі така певність випадає лише раз і ніколи не повторюється, хоч скільки життів ти проживеш.

Уночі вони знову любилися. То була ніч з четверга на п’ятницю. Вони лежали поряд, торкаючись одне одного й перешіптуючись, аж поки зовсім розвиднілось. Франческа ненадовго заснула, а коли прокинулася, то сонце вже стояло високо над обрієм і безжально палило. Вона почула, як рипнули надворі дверцята Гаррі, і накинула перший-ліпший одяг.

Коли вона зайшла до кухні, Кінкейд уже зварив каву й сидів за столом з цигаркою в руці. Побачивши Франческу, він усміхнувся. Вона кинулася до нього, обхопила руками його голову й уткнулась обличчям у його шию. Його руки обвилися навколо її талії. Він розвернув її й посадив собі на коліна, не випускаючи з обіймів.

Нарешті Роберт підвівся. На ньому були його старі джинси з помаранчевими шлейками поверх чистої сорочки кольору хакі й туго зашнуровані чоботи «Ред вінґз». На поясі висів швейцарський армійський ніж. Жилет фотографа був перекинутий через спинку стільця, з кишені стирчав тросик зі штоком. Ковбой спорядився в дорогу.

– Мабуть, мені час їхати.

Вона кивнула і знову заплакала. Йому на очі теж навернулися сльози, проте він і далі ледь помітно всміхався.

– Нічого, якщо я іноді писатиму до тебе? Хочу принаймні надіслати тобі кілька фотографій.

– Нічого, – відповіла Франческа, витираючи очі рушником, що висів на дверцятах мисника. – Я вигадаю, як пояснити, чому мені надходять листи від приїжджого фотографа-хіпі, коли їх буде не дуже багато.

– Ти ж маєш мою вашингтонську адресу і телефонний номер, так?

Вона кивнула.

– Якщо не застанеш мене там, телефонуй до офісу «Нейшенел джіоґрафік». Ось номер, – він вирвав аркуш із блокнота й простяг їй. – Та й у журналі теж завжди друкують усі телефонні номери. Спитай редакцію. Зазвичай там знають, де мене можна знайти. Захочеш побачитися чи просто поговорити – телефонуй, не вагаючись. Хоч у якій частині світу я перебуватиму, сміливо замовляй розмову. Рахунки тобі не прийдуть – я візьму їх на себе. Ще кілька днів я буду тут, поблизу. Подумай про те, що я сказав. Я можу під’їхати, швиденько владнати справи, і ми подамося разом на північний захід.

Франческа нічого не відповіла. Вона знала, що він і справді може владнати справи нашвидкуруч. Річард був молодший від нього на п’ять років, але не міг зрівнятися з Робертом Кінкейдом ні розумом, ні силою.

Він натяг свій жилет. Її душа, загублена, спустошена, не знаходила собі місця в тілі. Франческа чула, як щось усередині кричить: «Не йди, Роберте Кінкейде!»

Він узяв її за руку, і вони вийшли з будинку, прямуючи до пікапа. Роберт відчинив дверцята, поставив ногу на підніжок, проте відразу ж прийняв її і ще раз пригорнув жінку, затримавшись на кілька хвилин. Ніхто з них не промовив ані слова – вони просто стояли, передаючи одне одному свої почуття, закарбовуючи в пам’яті óбрази одне одного. Навіки. Знов і знов стверджуючи існування того особливого створіння, про яке він казав.

Обійнявши Франческу востаннє, він забрався в кабіну і якийсь час сидів там, не зачиняючи дверцят. Сльози котилися по його щоках, по її щоках. Потім він повільно прихилив дверцята. Старі завіси рипнули. Гаррі, як завжди, не хотів заводитися. Франческа чула, як Роберт кілька разів стукнув чоботом по педалі газу. Врешті старий пікап послухався.

Кінкейд увімкнув задній хід і знову з серйозним обличчям застиг за кермом, не відпускаючи зчеплення. Потім показав рукою в бік воріт і, злегка всміхнувшись, промовив:

– Попереду дорога, ти ж знаєш. Наступного місяця я буду на південному сході Індії. Хочеш, надішлю тобі звідти листівку?

Вона не могла говорити й похитала головою у відповідь. Знайти таке послання в поштовій скриньці – це вже для Річарда занадто. Вона

1 ... 23 24 25 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мости округу Медісон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мости округу Медісон"