Читати книгу - "Гіперболоїд інженера Гаріна"

Роллінг опинився в становищі людини, що не знає, з якого боку їй встромлять ножа. Небезпека була смертельна. Уява його працювала так, ніби за кожний пропливаючий у секунду відрізок думки платили мільйон доларів.

Оцей воістину дивовижний стан хімічного короля порушив стук двох підошов об килим. (Вікно спальні, — на першому поверсі, — що виходило в парк, було відчинене). Роллінг здригнувся всім тілом. У дзеркалі каміна з’явилися обриси кремезного чоловіка з великими вусами і зморщеним лобом. Він нахилив голову й дивився на Роллінга не кліпаючи.

— Що вам треба? — завищав Роллінг, не потрапляючи рукою в задню кишеню штанів, де лежав браунінг.

Кремезний чоловік, певно, чекав на це і стрибнув за портьєру. Звідти він знову висунув голову.

— Спокійно. Не кричіть. Я не збираюся вбивати або грабувати, — він підняв долоні, — я прийшов у справі.

— Яка тут може бути справа? Йдіть у справі на бульвар Мальзерб, сорок вісім-біс, від одинадцятої до першої… Ви влізли у вікно, як злодій і негідник.

— Винен, — ввічливо відповів чоловік, — моє прізвище Леклер, мене звуть Гастон. У мене військовий орден і чин сержанта. Я ніколи не працюю на дрібницях і злодієм не був. Раджу вам негайно пробачитися переді мною, містере Роллінг, без чого наша подальша розмова не може відбутися…

— Забирайтеся до дідька! — вже спокійніше сказав Роллінг.

— Якщо я зникну за цією адресою, то досить відома вам мадемуазель Монроз загине.

У Роллінга стрибнули щоки. Він одразу підійшов до Гастона. Той мовив шанобливо, як годиться розмовляти з власником мільярдів, і разом з відтінком грубуватого приятелізму, як розмовляють з чоловіком своєї коханки.

— Отож, добродію, ви пробачаєтеся?

— Ви знаєте, де переховується мадемуазель Монроз?

— Отож, добродію, щоб вести далі нашу розмову, я повинен зрозуміти, що ви пробачаєтеся переді мною!

— Пробачаюся! — заволав Роллінг.

— Прошу, — Гастон відійшов од вікна, звичним рухом розправив вуса, відкашлянувся і сказав: — Зоя Монроз в руках убивці, про якого кричить весь Париж.

— Де вона? (У Роллінга затремтіли губи).

— У Білль Давре, поблизу парку Сен-Клу, в готелі для випадкових відвідувачів, за два кроки од музею Гамбетти. Учора вночі я простежив їх в автомобілі до Білль Давре, сьогодні я точно встановив адресу.

— Вона добровільно втекла з ним?

— Саме це я найбільше хотів би знати, — проказав Гастон так зловісно, що Роллінг здивовано оглянув його.

— Дозвольте, пане Гастон, я не зовсім розумію, яка ваша участь у всій оцій історії? Яке вам діло до мадемуазель Монроз? Яким чином ви серед ночі стежите за нею, встановлюєте місце її перебування?

— Годі! — Гастон благородним жестом простягнув перед себе руку. — Я вас розумію. Ви повинні були поставити мені це запитання. Відповідаю: я закоханий, і я ревнивий…

— Ага! — мовив Роллінг.

— Вам потрібні подробиці? Ось вони. Сьогодні вночі, виходячи з кафе, де я пив склянку грогу, я побачив мадемуазель Монроз. Вона мчала в найнятому автомобілі. Обличчя її було жахливе. Скочити в таксі, кинутись їй услід було справою секунди. Вона зупинила машину на вулиці Гобеленів і зайшла до під’їзду будинку шістдесят три. (Роллінг кліпнув, наче його штрикнули). Не тямлячи себе від ревнивих передчуттів, я ходив тротуаром повз будинок шістдесят три. Рівно о чверть на п’яту мадемуазель Монроз вийшла не з під’їзду, як я сподівався, а з воріт у стіні парку, що прилягає до будинку шістдесят три. Її за плечі притримував чоловік з чорною борідкою, зодягнений у коверкот і сірий капелюх. Все інше ви знаєте.

Роллінг сів на стілець (епохи хрестових походів) і довго мовчав, вп’явшись пальцями в різьблені бильця… Так, ось вони — дані, котрих не вистачало… Вбивця — Гарін. Зоя — співучасниця… Злочинний план очевидний. Вони вбили двійника на вулиці Гобеленів, щоб заплутати в брудну історію його, Роллінга, і, шантажуючи, видурити гроші на побудову апарата. Чесний сержант і класичний дурень Гастон випадково виявляє злочин. Все зрозуміло. Треба діяти рішуче і нещадно.

Очі Роллінга люто спалахнули. Він звівся, ногою відіпхнув стілець.

— Я дзвоню в поліцію. Ви поїдете зі мною до Білль Давре.

Гастон посміхнувся, великі вуса його поповзли навскіс.

— Мені здається, містере Роллінг, буде благорозумніше не вплутувати поліцію у цю історію. Ми обійдемося своїми силами.

— Я бажаю арештувати вбивцю і його співучасницю та передати негідників до рук правосуддя. — Роллінг випростався, голос його дзвенів, як сталь.

Гастон зробив невизначений жест.

— Так-то воно так… Але в мене є шестеро надійних хлопців, що бували в бувальцях… За годину в двох автомобілях я міг би переправити їх до Білль Давре… А з поліцією, запевняю вас, не варто зв’язуватися…

Роллінг тільки пирхнув на це і взяв з полиці каміна телефонну трубку. Гастон іще швидше схопив його за руку.

— Не дзвоніть у поліцію!

— Чому?

— Бо дурнішого за це не можна придумати… (Роллінг знову потягнувся до трубки). Ви рідкісного розуму людина, мосьє Роллінг, невже ви не розумієте — є речі, котрі не говорять одверто… Благаю вас — не дзвоніть… Тьху, чорт!.. Та тому, що після цього дзвінка ми з вами обоє попадемо на гільйотину… (Роллінг у шаленстві штовхнув його в груди і вихопив трубку. Гастон жваво озирнувся і прошепотів у самісіньке вухо Роллінга). За вашою вказівкою мадемуазель Зоя доручила мені вирядити легкою швидкістю на той світ російського інженера на вулиці Гобеленів, шістдесят три. Цієї ночі доручення виконано. Тепер треба десять тисяч франків — як аванс моїм хлопчикам. Гроші у вас з собою?..

За чверть години на вулицю Сени під’їхала дорожна машина з піднятим верхом. Роллінг стрімко скочив у неї. Доки машина робила на вузькій вулиці поворот, із-за виступу будинку вийшов Шельга і причепився до автомобіля в задній частині кузова.

Машина попрямувала набережною. На Марсовому