Читати книгу - "Вибрані поезії"

Ще нижче виростав огром похмурий тисячолітніх сосон; шепотіли вони найпершу пісню про коріння. Під цим усім перебували бранці землі — людські істоти проржавілі, у відчаї скрегочучи зубами. Гніздо у статуї
Рука піднята статуї створила приємну нішу; птах туди соломи напхав, і наїжачилася бронза стрілками злота. Птах того не тямив. А небо додало в’юнкої мальви до золота того у розмаїтті й гуманність бронзи привітало тостом. Того ні птах, ні бронза не збагнули. Хлопчик пройшов, омріяв соломинку, за постіллю засумував нещасник, між двох річок любов йому всміхнулась. Псалом у нім зростав, далекий наче, і ружа миру, мовби невидима. Буття ні птах, ні бронза не збагнули. Сон
Від маски охололої тепліша відпала і лице твоє запнула; народишся для овиду в тумані, де виростають мертві, квітка щезне. Там розгортає міт своє павуччя; заквітчує підозру; розбиває вчорашній гнів, і сяє там веселка; і той, хто зник, уста твої цілує; хтось більший за істоту, хтось подвійний, ти ж — бранка тут, але тебе немає на луках забуття і чародійства. Який же то натхненний прозорливець створив оце відродження світанку після спочину, юність дня баского? Море екрана
І
Підходить море, і долає мури, і на екрані кидає припливи, спішить до тебе; місяця і сталі дива тебе вражають невідпорно. Вдихає сіль твоя гортань розверста, і твоє тіло б’ється проти вітру, і ступні майже вкрилися водою, і насолода крику вже на часі. А місячні машини на екрані крутять кристали мрії так правдиво, що просто зараз хочеться пірнути. Зникає море, наче целулоїд згортається, й виблискує у пальцях мітична квітка, штучна і холодна. Оживлені малюнки
II
Мітична квітка, штучна і холодна, барвистий плід, пласких істот розсадник, що їх малюнок надихає вельми, якщо земною є, то — з потойбіччя. Тисячі літ тому смілива лапа людини, її нутрощі роздерши, розбила камінь, малювала стіни, щоб дерево примусити до руху. Глянь на мале створіння біло-чорне, яке тебе змальовує, ти ж — калька з великої, безмежної моделі.