Читати книгу - "Журавлиний крик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Почувши далеку, знайому по темпу чергу німецького кулемета, Карпенко рвонув двері й гучним голосом, здатним підняти полк, закричав у сторожку:
— До збро-о-ої!!!
Глечик і Свист, мружачи заспані очі на замурзаних, невмитих обличчях, кинулися до дверей. Свист спросоння не міг попасти в рукава шинелі, незграбно розпинаючи її, і так і вискочив із сторожки, безтямно озираючись довкола. Овсєєв блиснув переляком на раптово зблідлому обличчі, мерщій скочив у траншею і причаївся в окопчику. Карпенко тим часом теж зайняв своє укриття й заклацав затвором, заряджаючи кулемет.
Якийсь час вони всі вичікували, боячись потривожити тишу, але попереду нікого не було. Тоді тривога потроху вляглася, бійці розгледілися, заговорили, і Карпенко, згадавши, що нема Пшеничного, голосно й сердито вилаявся:
— Де Пшеничний, гаспидська морда? Що це таке?
Свист і Овсєєв, які вперше почули, що пропав боєць, здивовано подивилися на старшину. Ця подія з Пшеничним неприємно вразила їх, але треба було стежити за дорогою, бо, відчували вони, там сталось щось важливіше.
Опираючись руками об не дуже високий край окопу, старшина пильно вдивлявся в туман і з злістю думав про цього Пшеничного, недотепу Фішера, який мовчки сидів у полі, не подаючи ніякого знаку, та про те невідоме попереду, що прорвалося пострілами. Карпенко не сумнівався, що в селі вже німці, він тільки не знав, коли вони вигулькнуть з туману, і боявся, щоб Фішер, якщо, крий боже, задрімає, не потрапив до їхніх рук. На якийсь там стійкий опір цього нездарного бійця-«вченого» командир і не сподівався, він вважав би за краще, щоб той зараз просто прибіг до своїх.
Але Фішер не біг, а через якийсь час на переїзді почулося далеке торохтіння мотоциклів. Карпенко глянув на Свиста, який, безпечно висунувшись з окопу, вдивлявся в дорогу, на Овсєєва, що низько пригнувся до бруствера, і теж уп’явся очима в далечінь. Глечика за рогом сторожки йому не було видно, і старшина владно скомандував:
— Увага! До мене не стріляти! Замри!!!
Він і сам припав до приклада свого «дегтяря», хижо вімкнув над переніссям широкі густі брови й напружено зіщулився. І в ту мить усі почули, як на пагорку забахкали рідкі одиночні постріли, і з туману виповзли мотоцикли.
— Навіщо? Навіщо? — не розуміючи, чому не рятується Фішер, закричав старшина. — Тікай же! Ех ти, роз-зя…
Він не докінчив свого докору, бо постріли вже стихли, а мотоцикли котили собі далі. Карпенко чекав, що Фішер, може, ще вибіжить у низинку, а потім став думати, що боєць затаївся, пропускаючи німців, але невдовзі гримнув одиночний постріл, який, очевидно, відразу й затримав усю мотоциклетну колону. Старшина здивувався, зовсім не знаючи, як це розуміти, і скам’янів, уражений незвичайною сутичкою, що сталася в полі біля двох кремезних беріз.
З цього заціпеніння його вивів погрозливий вигук Свиста:
— Ах ви, собаки! Я ж вам зараз уліплю!
Він схопився за свій петеер, але було ще рано, і старшина крикнув:
— Стій! Я тебе вліплю!
Бронебійник невдоволено повернув голову, проте послухався й, очевидно, зробив добре. Не минуло й хвилини, як біля беріз випливли з туману два бронетранспортери; вони зупинилися коло переднього мотоцикла, трохи постояли й потім повільніше, ніж досі, явно остерігаючись, почали спускатися по дорозі вниз. За ними рушила вервечка мотоциклів.
Уже зовсім розвиднілося, крізь розірваний вітром туман показалося вгорі клоччя невисоких хмар, де-не-де між їх щільними завісами сиротливо блищали прогалини блакиті.
Карпенко зрозумів, що воно починається. Транспортери дуже занепокоїли його, але старшина зібрав усю неабияку силу своєї вдачі і тільки зціпив зуби. Щоб ударити напевно і з користю, треба було підпустити їх якнайближче, і Карпенко визначив для цього рубіж на дорозі — місток кроків за двісті від переїзду.
— Свист! — гукнув він бронебійникові. — Дивися, хлопче, почнеш із заднього. Чуєш?
— Будь спок! — коротко озвався Свист, наводячи на машини довгий ствол свого петеера.
Переїзд затих. За лінією залізниці в траншеї причаїлися четверо його захисників. Заклопотаний Карпенко вже не дивився на своїх бійців і не бачив, як зморщилося молоде обличчя Глечика, що на самоті засів за рогом сторожки, як насторожено причаївся за бруствером Овсєєв, як напружився за націленим петеером Свист. Перебігаючи сюди, в траншею, боєць десь загубив пілотку й тепер увібрав у плечі голову, на якій на всі боки стирчали його коротко обстрижені лляні вихри.
Передній транспортер ще не досягнув містка, коли з нього несподівано й глухо пролунало «бу-бу-бу-бу…» і відразу ж по залізниці, брустверу, по даху сторожки й ще десь позаду, з шаленою люттю розкидаючи землю й тріски, прогуркотіла черга розривних великокаліберних куль. Карпенко схаменувся, коли на його щоку бризнуло гряззю, але втиратися вже не було коли. Подумавши, що вороги помітили їх, старшина старанно прицілився й дав першу довгу чергу.
Крізь гуркіт пострілів він почув, як поруч дзвінко стукнув Свистів петеер і на броні передньої машини блиснула зла іскорка. Транспортер крутнувся вбік, тицьнувся передніми колесами в канаву і став. Старшина відпустив під пальцями курок, а в той час другий транспортер вискочив наперед. Знову поруч, боляче віддавшись у вухах, гримнув другий постріл Свиста, і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Журавлиний крик», після закриття браузера.