Читати книгу - "Не судилось!, Старицький М. П."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пашка. Чого ж ви лаєтесь?
Харлампій. Брись мені зараз!
Пашка тіка.
Розпустились, бач, до чого? Так прямо і кличе,- без сорому казка! Тьпху! (Іде).
Вихід IX
Михайло сам.
Михайло (виходить з садка, замислений, читаючи свій лист). Треба, треба уже це покінчити! Пишу до дядька, щоб приїхав сюди мені раду дати... або я до його; тільки спробую ще раз перебалакати з батьком та й поїду. Так оце й Катрі скажу. Далі тягти - уже несила! Не знаю вже, чи й є з цього провалля стежка? Батьків кинути, розплюватись - безчоловічно: вигодували ж, випестили! Та й куди без них удатись! Легко сказать тільки - порви! Але й Катрю кинути на поталу, на горе - теж безчоловічно, подло! Що ж його чинити? (Шарпа руками волосся). Та виміркуй же хоч що-небудь, мозку безсилий, ледачий!! О, будь ти проклята та година, що завела мене у кохання! Як здавалось, що тому раєві кінця не буде, а от тобі й кінець, та ще який гидкий, пекучий!.. Павло правий був, ох правий; болізно щемить у моєму серці його гірке слово: «Не вистачить у тебе сили на боротьбу, а на гірше що - вистачить!» Так, вистачило! Павло уже два місяці й не пише, розплювався... і всі плюнуть... чесне товариство одвернеться... навіть святі думки і заміри, що освітили мою душу новою вірою, стануть передо мною грізними суддями... і я сам розплююсь з собою! (Безсило опуска голову й руки).
Вихід X
Михайло і Бєлохвостов.
Бєлохвостов. Где ж он?
Іван Андрійович (з-за дверей). Вірно, в саду. Ти ж, гляди, прикинься, ніби од Олександра. (Зачиня двері).
Бєлохвостов. Понимаю, понимаю, дядюшка! Разыграем в первом сорте. Ба! Да он здесь! (До Михайла). Здравствуй, Миша! О чем это призадумался?
Михайло. Здрастуй! (Сходе на рундук і обнімається).
Бєлохвостов. Что ты, в самом деле, похудел? Болен?
Михайло. Ні, так собі.
Бєлохвостов. На тебе лица нет. Что за причина? Мне тебя жаль, Миша.
Михайло. Спасибі.
Бєлохвостов. Ведь я тебя люблю; не веришь?
Михайло. Чому ні? Вірю.
Бєлохвостов. Послушай, у тебя на душе завелось какое-то горе. Поделись со мною; ведь мы товарищи, des garcons? 40
Михайло. Так, значить, при сій вірній оказії, вийми душу та й поклади!
Бєлохвостов. Бог з тобою, коли не нуждаешься.
Михайло. Та в чім же?
Бєлохвостов. Так не в чем?
Михайло. Авжеж.
Бєлохвостов. Vous mentez, mon cher cousin. 41
Михайло. C’est trop rude! 42
Бєлохвостов. Pardon! 43 Послушай, чего же ты скрываешь? Ведь я должен быть твоим соnfident. 44
Михайло. Яким соnfident?
Бєлохвостов. Да ведь пойми ты, голова, что я все знаю и послан к тебе тайным послом! Аs tu compris? 45
Михайло. Від кого послан?
Бєлохвостов. От дяди, Александра Андреевича.
Михайло (збентежено). Слухай! Ти не брешеш? Говори правду!
Бєлохвостов. Чтобы тебя заверить, я сообщу и по какому вопросу приехал (озирається): устроить твой брак с Катрею!
Михайло. Тсс! Бога ради! Невже ти за мене руку тягнеш?
Бєлохвостов. За кого ж ты меня принимал? Неужели ты думаешь, что если мы с тобою тогда поспорили, так ты мне и не дорог? Ошибаешься! Убеждений твоих я могу и не понимать, а сердечные дела - понимаю: c’est une musique a bruler le cerveau... 46
Михайло (кидається і обніма). Спасибі тобі щире; ти для мене, як зірка, блиснув серед темряви.
Бєлохвостов. Слушай, друг мой Миша! Брось ты этот натянутый диалект, да поговорим по душе: ведь дело серьезное!
Михайло. Ну, ну!
Бєлохвостов. Как ты решил, поедешь ли завтра со мною?
Михайло. Видишь ли, какого рода обстоятельство... я просто с ума схожу,- посоветуй, голубчик! Батько требует, чтобы я послезавтра в Петербург ехал.
Бєлохвостов. Почему? Узнал разве?
Михайло. Нет, дело в сенате: говорят - все состояние на карте.
Бєлохвостов. А, помню, с Александровичами!.. Серьезнейшее дело.
Михайло. Ну, что мне, по-твоему, ехать?
Бєлохвостов. Ехать, конечно.
Михайло. А Катря как?
Бєлохвостов. Надеюсь, что ты в Петербурге век не останешься, не изменишь своей cheré Katerine! 47
Михайло. Об этом й речи нет; я Катрю страшно люблю!
Бєлохвостов. Ну, через месяц воротишься,- и я к твоим услугам всегда.
Михайло. Но как же Катря останется?
Бєлохвостов. Да ведь ты, верно, ее материально устроил, обеспечил существование?
Михайло (змішавшись). Как же я мог? Ты знаешь - у меня лишних средств нет; просить у отца на сей предмет невозможно...
Бєлохвостов. Та-та-та! Это серьезный вопрос. Тут не бог знает какая и сумма нужна,- четыре, пять радужных могут озолотить их жизнь...
Михайло. Да
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не судилось!, Старицький М. П.», після закриття браузера.