Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

           —  Значить, беремо, - посміхнувся я, - Сьогодні переночуємо в місті в готелі, а завтра, сподіваюся, прибудуть наші дроїди, і ми почнемо будівництво. У польоті я прикинув проект, зараз я вам скину. Якщо будуть якісь побажання, скиньте їх мені ввечері, - сказав я і скинув на нейромережу Арніель і на комунікатор Маарі проект будинку та клініки.

            — Відразу кажу, мені не подобається, що буде лише три підземні поверхи. Це мало, та й надто вони поверхнево закладені, треба хоча б на сотню метрів заглибитись. А також було б непогано тунель у морі зробити, ще один кудись на покинутий космодром та один за скелі. - почала говорити Арніель, - І чому я не бачу генераторів захисного купола?

            — Арі, тут мирна планета, від кого захищатися? - почав казати я, але Арніель раптово впала в ступор. - З тобою все добре?

             —  Як ти мене назвав? - Запитала вона мене іншим голосом.

             —  Арі, - здивовано промовив я, - Тобі не подобається? Я більше не буду.

             —  Ні, ні, все добре, але це так незвично, - дивно посміхнулася Арніель, після чого швидко взяла під контроль свої емоції, - Ти не маєш рації, треба відразу будувати, розраховуючи все по максимуму. А що, коли зіурги сунуться на цю планету? Я хочу бути у безпеці.

               —  Може, ти й маєш рацію, - погодився я з Арніель, - Але тоді вартість будинку виростає з півтора мільйона до шести. - Швидко я прикинув.

                — Не важливо, на безпеці не заощаджують. І якщо тобі це дуже дорого, то я готова сама все оплатити, - сказала аграфка.

               —  Не варто, адже я казав, що непогано на лайнері заробив. - сказав я. - Добре, перерахую проєкт з урахуванням максимальної безпеки.

             Затрималися ми на ділянці майже дві години. Все ж таки ми тут житимемо і хотілося краще дізнатися про нього до покупки. Після огляду я вирішив познайомитись з нашими майбутніми сусідами.

           За інформацією з мережі, ферма належала родині Норт, і вона була разів у десять більша за нашу ділянку. Звідти ж я дізнався, що це були спадкові фермери, вони й до переселення займалися виробництвом м'яса. Тут же у них виросло два покоління, і вони були основними постачальниками натуральних продуктів не тільки Рокесті, а ще двох найближчих містечок.

             Зустріла нас дівчинка років п'яти, що вийшла з комори, де через двері виднілися сотні невеликих клітин з птахами. Дівчинка, не боячись, одразу підійшла до нас і представилася.

              Її звали Ліні, але ім'я у неї було Ділінія, вона так нам і сказала, а потім запитала про те, хто ми такі. Коротка розповідь про те, що ми її майбутні сусіди, і вона вже почала вважати нас своїми друзями.

             — Нарешті у нас з'явилися сусіди, — почули ми голос жінки років п'ятдесят.

              — Ба, вони житимуть там. Ти мене відпустиш до них у гості? - Запитала Ліні у своєї бабусі. Та, присівши навпочіпки, щоб стати врівень з дівчинкою, сказала:

               — Якщо пообіцяєш більше не прогулювати школу і не будеш заважати своїми питаннями нашим новим сусідам.

               —  Ура, - закричала, підстрибнувши і кинувши на землю сумку, з якої висипалися зерна, - Я обіцяю, - намагаючись стати серйозною, сказала дівчинка, після чого підхопила сумку і втекла у бік великого будинку.

               —   Вона така мила, - розчулилася Маарі.

               — Амалія Норт, одна із засновниць ферми Нортів. — представилася жінка, вставши на ноги. Вирішила приготувати вручну домашнє печиво, прошу, не показуйте, яке воно насправді до смаку.

            Попри попередження Амалії, печиво виявилося досить смачним. М'ясо разом з мармеладом і перцем як начинка мені здалося досить пристойним на смак.

             Так що я щиро нахвалював приготування вагітної дівчини, чому та бентежилася і відводила очі. А ось Амалія з нерозумінням на мене дивилася, як я їв одну печінку за іншою.

           Родина Нортів виявилася цікавими співрозмовниками. Амалія примудрялася зробити цікавою навіть розмову про методи правильного висиджування місцевого аналога курок.

          Навіть Арніель зацікавилася цим питанням і про щось замислилась. А вже перед тим, як ми покинули сусідів, вона запропонувала Амалії підвищити плодоносність курок утричі, треба буде поговорити з нею потім і сказати, щоб особливо не світила своїми знаннями, вони перевершують рівень, який вона повинна демонструвати публічно.

          Після повернення до міста ми знову зустрілися з Арлісом та оформили купівлю землі. Взявши контакти його родича, ми покинули управу і вирушили до єдиного готелю у місті.

          Це була невисока, всього на п'ять поверхів будівля із звичним для Співдружності сервісом. Знявши двокімнатний номер і замовивши їжу з доставкою, ми взялися до справ. Арніель зайнялася проєкт клініки та лабораторії.

             Маарі вирішила зайнятися дизайном внутрішніх приміщень. А ось мені довелося серйозно переробляти проєкт з урахуванням побажань Арніель у плані безпеки.

             Добре ще те, що в мене був наручний штуін, який більшу частину розрахунків взяв на себе, бо, боюся, прорахунок настільки великої споруди для моєї нейромережі міг зайняти досить великий час.

          Ближче до ночі, закінчивши попередні розрахунки, я зв'язався з дядьком Арліса і замовив на завтра матеріали для будівництва будинку. Той здивувався настільки великому замовленню матеріалів, але погодився завтра до обіду доставити замовлені будматеріали.

          В основному, це були готові пластобетонні блоки, які я збирався використовувати як основний матеріал. Нехай вони спочатку і не мали високої міцності, але я збирався пройтися своєю здатністю по зміцненню по них. Це дозволить дуже серйозно заощадити на матеріалах.

          Наступним моїм кроком було замовлення двох дроїдних будівельних комплексів. Так як сьомого покоління не було і чекати пропонували близько місяця, я вирішив замовити шосте, нехай і функціонал у них трохи нижче, але для мене його вистачить з головою.