Читати книгу - "Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ніколи не їв з Амірою на кухні. Або з усіма рабами, або їй спадало влаштувати який-небудь «романтичний обід». Здається, мене зараз знову почне нудити. Швидше виганяю стару зі своїх думок. Сподіваюся, ніколи більше її не побачу!
Сидіти разом на кухні, це так... по-домашньому. Але не розслабляюся. Пани нічого не роблять без причини, а пані тут, на Таріні, і поготів. Чекаю моменту, щоб чогось не упустити.
– Скоро йти, – каже. – Одягни, будь ласка, що-небудь з того, що ми вчора придбали.
– Ви забули придбати нашийник, – нагадую. – Або пояс.
– Це обов'язково? – хмарніє.
– Ну... всі надягають.
– Якщо не обов'язково, обійдемося.
– Що саме надіти? – уточнюю.
– Ми ж уже з'ясували: смаки у нас збігаються. Одягнися так, щоб собі подобатися.
– Підкоряюсь, моя пані, – схиляю голову. Хмуриться не надто задоволено. Що я таке сказав? Поспішаю піти перевдягатися.
Тамалія
Судячи з того, що я бачила, без пульта раба виводити не можна. Логічно, звісно: занадто багато проблем, якщо раптом вирішить втекти або напасти на кого. У господаря завжди пульт під рукою повинен бути.
Кладу в сумочку.
– Ви нещодавно на Тарині? – раптом подає голос Антер.
– Так помітно? – сміюся.
– Або мене перевіряєте?
– У чому?
– Не можна носити пульт в сумці, тільки на поясі. Інакше вас оштрафують. Особливо враховуючи, що у вас неелітний раб найнижчої категорії.
– Не знала, – кажу. Потрібно буде правила уважно прочитати... – Дякую, що сказав.
– Угу, потім я б всеодно винен був, що не сказав.
– Думаєш, я покарала б тебе за свій недогляд? – хмурюся.
– У господарів не буває недоглядів, – відповідає. – Завжди винні раби.
Дуже зручна позиція, нічого не скажеш!
– Послухай... – закусивши губу. – Я не каратиму тебе. Обіцяю. Я не можу йти поперек правил, але...
Криво всміхається:
– Якщо не можете, значить, повинні навіть самого покірного раба карати не рідше, ніж раз на місяць. А неелітного раз на тиждень.
Боже, невже це правда?! Ну так, і Свелла щось таке казала...
– Пані... – тихо. Запитально дивлюся. – Я буду самим покірним. Будь ласка, призначте заздалегідь день... якщо можна... просто, коли готуєшся...
– Я не каратиму тебе, – повторюю, відчуваючи, як підступають сльози.
– Воля ваша, – похмуро. – Без підготовки рабу складніше, але господареві завжди приємніше. Не смію наполягати.
Мовчу. Ненавиджу рабство. Розвалю чортів Тарин по каменю.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте», після закриття браузера.
