Читати книгу - "Леобург, Ірина Грабовська"

Передовиця присвячувалася перемозі леобурзьких інженерів у конкурсі на постачання газових моторів британським субтеринам. Субтерини... Підземні човни?! Данило закотив очі. Щось таке він чув, але уявити, як ця штуковина реально рухається й свердлить землю, було доволі складно. Нижче замітка розповідала про закінчення випробувань літоциклетки, про виставку відомого іспанського художника в районі Творців і його можливий переїзд до Леобурга. На зображенні високому панові у фраку й циліндрі потискав руку чоловік в ошатному костюмі з широкою стрічкою через плече. «Юміт Оздемір: „Леобург з гордістю вітає видатних митців на своїй території“». Ну звісно. Тут і Оздемір, один з «отців-фундаторів». На другій сторінці збоку колонкою розмістилося коротке зведення міжнародних подій: посла Австро-Боснійської Імперії в Росії, графа Людвіга фон Штаремберга, викликали до його імператорської величності государя-імператора Бориса Олександровича, щоб дав роз’яснення з приводу затримання підданця Австро-Боснійської Імперії, який вів шпигунську діяльність у Петербурзі; канцлер Австро-Боснїї князь Конрад фон Цинцендорф обурений позицією Росії і незаконним затриманням австрійського підданця; Королівство Етрурія розглядає можливість нових перемовин з Французькою Імперією з приводу обміну колоніальними територіями в Західній Африці; в Колорадо спалахнуло повстання проти незаконної експансії Конфедерації Вайомінг-Юта... Данило спантеличено почухав брову. Етрурія... Він навіть слова такого не чув! І чого б це Вайомінг з Ютою перетворилися на окрему Конфедерацію? У них тут зовсім немає всесильних США? Третя й четверта сторінки містили розгромну статтю про швейцарського виробника тканини для балонів трансатлантичних дирижаблів і картинки нещодавньої катастрофи «Геркулеса» при швартуванні на півночі Португалії; кілька некрологів, оголошень про знайомства з метою отримання леобурзького підданства й стаття про модну довжину жіночих спідниць.

На вулиці знову почувся свист, і з міських мегафонів залунав бадьорий голос російською. Диктор розповів про заходи, які заплановані сьогодні в місті, й наприкінці додав: «Тільки спільні зусилля приведуть до процвітання нашого міста! Разом з Верховною Радою ми побудуємо наше майбутнє. Великий Леобург був і буде прикладом згуртованості, завзяття й перемоги науки! І бути причетним до цієї перемоги — велика честь!» Пролунав бадьорий марш, голос замовк. Данило скривився. Велика Рада, велике місто, велика честь. Цікаво, чи всім леобуржцям живеться тут справді добре?

Данило поклав газету на тумбочку, поправив недбало зав’язану шийну хустку та спустився в їдальню. Стіл був сервірований до сніданку, але крім Агнесиної матері Юліани, в кімнаті нікого не було.

— Доброго ранку,— привітався Данило.

Жінка злякано здригнулася. Схоже, вона не помічала його, поки він не заговорив.

— Вибачте, тітонько,— зніяковів Данило.— Свенсон зайшов до мене так рано, і я подумав...

Тільки тепер він помітив у руці Юліани маленьку пляшечку з білим порошком. Невже вона щось підсипала у сік Феліксу? Його «тітка» силувано всміхнулася. Оксамитовий погляд жінки випромінював лише безтурботну привітність. Данило здивовано звів брови.

— О Едварде, ви, ймовірно, спантеличені,— Юліана кокетливо закліпала.— Ваш батько дещо неуважний і часто забуває випити ліки від розладу шлунку. Я стежу за цим на прохання лікаря Жукова.

— Дуже люб’язно з вашого боку,— насторожено мовив Данило.— Ви — сама турбота.

— Сьогодні щось усі затримуються,— його «тітка» квапливо змінила тему.— Але ви вчасно й маєте бадьоріший вигляд, ніж учора. Як почуваєтесь, Едварде?

— Вже набагато краще, дякую.

Данило сів навпроти неї, міркуючи, що робити зі склянкою Фелікса. За кілька хвилин на сходах почувся шурхіт сукні, й до їдальні увійшла Беата. Поки вона теревенила з матір’ю, Данило вислизнув з-за столу й рушив у бік кухні, але вже в холі зіткнувся зі Свенсоном, який прямував до їдальні. Пощастило!

— Гм-м... Вибачте, ви ж Свенсон, так?

Старий перевів на нього здивований погляд і напнувся, як струна.

— Так, пане Едварде.

Данило занепокоєно глянув у бік їдальні.

— Свенсоне, у склянку батька впала муха. Поміняйте йому сік, будь ласка. Тільки якомога швидше — не хотілося б, щоб він розгнівався з самого ранку.

Бідолашний дворецький помітно зблід, брови поповзли догори. Данило чемно кивнув і повернувся до їдальні.

Сніданок минув спокійно — ніхто більше не ставив Данилові ідіотських запитань про зниклі вуса й опіки. Лише Агнеса крадькома роздивлялася його з підозрою. Ця дівчина лякала його. Вона здавалася найрозумнішою та найдопитливішою з усієї цієї розвеселої родини, отож становила серйозну загрозу. І водночас, як не дивно, тільки вона викликала в Данила симпатію. І справа була навіть не в її привабливості й не в тому, що вона йому нагадувала кумедну зеленокосу дівчину з дому «по той бік». В Агнесі відчувалося щось дуже близьке йому. В ситуації, в яку вона потрапила через смерть батька й вимушені заручини з Тео, в тому, як вона розповідала про своє місто й свою сім’ю, як гордо тримала голову й сміливо дивилася на Данила було щось до болю знайоме. Це водночас захоплювало й викликало до неї щире співчуття.

По сніданку Альберт, який уже трохи відійшов від учорашнього шоку, запропонував Тео зіграти в шахи, але той відмовився й пішов до своєї кімнати. Данило провів його поглядом — схоже, Федин «двійник» був сьогодні не в гуморі. Близько десятої до Фелікса завітав невисокий чоловік поважного віку в сірому костюмі, з краваткою-метеликом і патерицею з навершям у вигляді лев’ячої голови. Данило гмикнув — здається, левова тематика тут надзвичайно модна! Фелікс усамітнився з гостем у кабінеті на другому поверсі.

Дослухавшись до вмовлянь молодшого брата, Беата нарешті погодилася зіграти з ним у шахи — вони влаштувалися у вітальні. Агнеса сиділа біля коминка й читала книгу. Юліана звеліла принести до вітальні фонограф, і за кілька хвилин поруч з нею на кавовий столик поставили пристрій з величезним дифузором і вертикально встановленим диском для платівок. У нижній частині була шкала з маленьким перемикачем. Юліана переставила важіль на один пункт, і платівка швидко сховалася всередину приладу, а замість неї з’явилася інша. Потім Юліана стала крутити ручку фонографа, платівка почала рухатися, і з дифузора, порипуючи, полилася симфонічна музика. Данилова «тітонька» сіла в крісло й блаженно заплющила очі. Він спробував був розпитати її про людину на феротипі, але жінка тільки підняла долоню, вимагаючи тиші.

Отже, зі слів Агнеси, дядька Івана найкраще знав Фелікс, і поговорити треба саме з ним. Очікуючи, коли він звільниться, Данило вирішив обстежити кімнату свого леобурзького двійника.

В Едварда виявилося повно різних брязкалець — шкода, тут не було Феді, він би точно оцінив! Одна частина лежала в шухлядах столу, інша — в коробочках на горішній полиці шафи. Данило